Вінченцо (або як його називали на слов’янський манер, Вікентій Іванович) Беретті найчастіше асоціюється із Київським університетом. Дійсно, архітектор є автором проекту головного корпусу Київського університету, який переміг на конкурсі 1835 р. Але насправді Київ зобов’язаний Вікентію Беретті набагато більшим. Син вихідця з Італії, архітектор народився, виріс і сформувався як професіонал у Санкт-Петербурзі, а від 1837 р. і до кінця життя жив і працював у Києві, формуючи обличчя молодого міста. Саме В. І. Беретті належить авторство планування Володимирської вулиці та Бібіковського бульвару (нині – бульвар Тараса Шевченка); він був також співавтором генерального плану Києва.
Олександр Беретті став спадкоємцем свого батька у справі розбудови Києва. Його діяльності активно сприяв генерал-губернатор Д. Г. Бібіков, що надавало архітекторові додаткових привілеїв та свобод. Перелік будівель, створених за проектами О. В. Беретті, є значним, і найбільше тішить той факт, що більшість цих споруд збереглися до наших днів. Це – будівля Першої чоловічої гімназії (нині – гуманітарний корпус Національного університету Тараса Шевченка), анатомічного театру Київського університету (нині – будівля Національного музею медицини України), пансіону графині Левашової (нині – будівля Президії НАН України), Реального училища (нині – Дипломатична академія при МЗС України). Авторству Олександра Беретті належать загалом 23 проекти будівель по всій Україні.