14 липня 1995 року Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир І був знайдений мертвим. 17 липня його відспівали, а керівництво Київського патріархату вирішило поховати померлого 18 липня на території Софіївського собору. Зі сторони уряду похованням займався віцепрем’єр-міністр Іван Курас, який не надав дозволу на поховання, мотивуючи це тим, що собор Святої Софії — історико-архітектурна пам’ятка під охороною ЮНЕСКО, та запропонував поховати Володимира на Байковому кладовищі. Представники Української православної церкви Київського патріархату спочатку погодились на цю пропозицію.
За словами Євгена Марчука, 17 липня Леонід Кучма в присутності Марчука та одного з керівників парламенту дав команду не допустити похорону Патріарха на території собору Святої Софії, оскільки на той час Адміністрація Президента перебувала у тісному контакті з УПЦ МП.
Похорон
18 липня, в день похорону, Президент України Леонід Кучма відбув у Білорусь, а прем’єр-міністр України Євген Марчук перебував у службовій поїздці по Київській області. У цей самий час, зранку, Міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко доповів про відсутність будь-яких загострень та підтвердив домовленість про поховання на Байковому цвинтарі.
Траурна процесія почала свій шлях від Володимирського собору. Дійшовши до Володимирської вулиці, процесія повернула не в бік Байкового кладовища, де було заплановане поховання, а ліворуч — в бік Софії Київської. На самій Володимирській вулиці на процесію чекав міліцейський кордон, який відмовився пропустити її, попри заклики церковних діячів та народних депутатів. У відповідь на спробу прориву кордону УНА-УНСО бійці «Беркуту» застосували гумові кийки та сльозогінний газ, що, однак, не допомогло.
Прорвавши кордон та дійшовши до храму, процесія зупинилася біля зачинених воріт, помітивши в самому храмі значне скупчення міліції. Близько 16 години 30 хвилин активісти УНА-УНСО почали копати могилу прямо в тротуарі, ламаючи асфальт. О 19 годині 20 хвилин, коли тіло вже було засипане землею, бійці загонів спеціального призначення вийшли з воріт храму та почали зачищати площу, б’ючи людей. За твердженням УНА-УНСО, таку команду віддав перший заступник начальника ГУ МВС в м. Києві В. Будніков.
Деякий час члени УНА-УНСО разом з вірянами стримували натиск міліції, однак вже згодом площа була заповнена працівниками міліції, які, за свідченнями очевидців, били лежачих людей та шматували українські прапори. Близько 22 години кордон працівників міліції навколо могили був знятий, учасники процесії змогли засипати її землею. Усіх затриманих було доставлено до Шевченківського районного відділку міліції, де, за твердженням УНА-УНСО, до них було застосовано тортури.
Розслідування та реакція
Прокуратурою міста Києва було порушено кримінальну справу, розслідування якої завершилось у травні 1996 року. Слідство дійшло висновку про відсутність у діях працівників «Беркуту» та Буднікова ознак злочину, а тому кримінальна справа була закрита.
Побиття було піддане жорстокій критиці та висвітлено на європейських телеканалах. Разом з тим, патріарх Московський та всієї Русі Кирило, який у той час був митрополитом Смоленським, заявив, що причиною побиття людей став розкол у церкві.
18 липня 2005 року на Софіївській площі відбулась організована УНСО акція пам’яті кривавих подій 1995 року.
