Як розповіли у 241 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ, “Біла” останні 6 років до війни жила і працювала за кордоном. І хоч напередодні війни вона повернулася в Україну по особистим питанням, з початком широкомасштабної дівчина вже нікуди не збиралася виїжджати.
За її словами, думки, щоб повернутись додому, якщо почнеться широкомасштабна війна і стати в стрій з’явилися ще у 2014 році. Ще тоді дівчина почала дізнаватися як жінці потрапити в армію і стикнулася з великою кількістю перешкод. Коли війна застала “Білу” в Києві, вона сприйняла це досить символічно.
“24 лютого я була в Києві, куди повернулася на пару днів. Прокинулася у той день від купи пропущених дзвінків від подруг з Польщі і мені все стало зрозуміло. Першим, майже відразу, мобілізувався мій брат, а вже за кілька днів і я. Іншого шляху для себе я на той момент не бачила взагалі. На початку війни складалося враження, що ми усі готувалися до цього: всі працювали злагоджено, як єдиний механізм, один одного підтримували, всі намагалися бути максимально корисними і кожен знав, що йому робити. Ми перші ночі ночували у розтрощеному торгівельному центрі і я ніколи не забуду, як побратими ділилися теплим одягом, бо тоді ще ніхто нічого не мав, підтримували один одного, ділили харчі, хоча не знали, коли нам привезуть наступну “пайку”, – згадує захисниця.
Свій позивний “Біла” отримала за довгу білу косу. Розповідає з посмішкою, що тепер про біле довге волосся нагадує тільки її позивний. Косу довелося зістригти самій, не рівно, похапцем, трохи на емоціях, але на війні з довгим білим волоссям було дуже важко.
У перший рік війни “Біла” на рівні з чоловіками чергувала на блок-постах, ходила в наряди, копала бліндажі та траншеї, і запевняє, що не вбачає у цьому нічого героїчного. Бо на той момент бійчиня бачила на власні очі, що будь-який вклад у загальну справу – є дуже важливим, але разом з тим розуміла, що треба шукати свою нішу, що бути саме там, де мої знання та вміння найбільш потрібні.
Сьогодні “Біла” – старший солдат, сапер, саперного взводу 251 об ТрО ЗСУ. І щоб запобігти упередженим усмішкам, відразу зазначимо, так, вона не закладає мінно-вибухові прилади на лінії зіткнення, але саме вона акумулює всю інформацію про мінні загородження, мінні поля та мінно-вибухове обладнання в усій зоні відповідальності батальйону.
Її команда щоденно готує карти мінних полів, опрацьовує формуляри щодо мінно-вибухових загороджень у зоні діяльності батальйону і це велика відповідальність, бо з одного боку це напряму впливає на виконання бойових завдань підрозділом, з іншого – від цього залежить безпека кожного нашого бійця.
Після війни “Біла” все ж планує повернутися за кордон. Бо в неї там налагоджене життя, друзі, близькі, сім’я: “Я точно буду продовжувати працювати для України, для її людей, але хотіла б це вже робити не у військовій, а гуманітарній сфері”.