Єдине, що дає сили продовжувати читати – це розуміння, що ти знаєш кінець. Нава вижила. Вона зберегла себе. А вона тоді не знала… Просто вигризала у смерті, у страждань кожен наступний день, відвойовувала серед звірств свою гідність, – ділиться враженнями від прочитаного Карапінка.
На одному зі свої плакатів авторка написала: “Я все ще в полоні, поки там Азов”.
Смерть і страждання якісь такі рандомні. Як і сила, що комусь дається. Немає алгоритму, закономірності чи “поведінки”, які дозволять витримати, пройти, вирватися. Нава вижила. Її книга – це наче пам’ятник усім тим, хто не зміг. Мемуари з пекла, яке вона пройшла, щоб ми пам’ятали про тих, хто ще там. Ми всі в полоні, поки не звільнять останнього з наших, – говорить читачка твору.
Пресофіцерка бригади “Азов”, поетеса Валерія Суботіна “Нава” пережила пекло оточеного Маріуполя, місяці у підземеллях “Азовсталі” та 327 днів російського полону. На “Азовсталі” вона стала нареченою, дружиною і вдовою. Її чоловік Андрій Суботін загинув під час оборони міста. Валерія пройшла страшні тортури і знущання у в’язницях Росії. Спочатку її утримували в Оленівці, потім в російському Таганрозі.
Душили, били, доводили до самогубства. Виводили з камери пізно ввечері та роздягали, викручували руки через мої патріотичні татуювання”, – розповідає жінка про своє перебування в полоні журналістам.