“Домовласник того часу не міг просто винайняти якусь людину двірником. Спочатку претендент мав пройти співбесіду в поліційній дільниці і встати на облік. Жити мав у тому ж будинку, де служив, водночас отримував і необхідний для роботи інструмент”, – розповідає Вікенд.
Двірникам, як мешкали та працювали і центрі міста, щастило менше – бо серед обов’язків було зачиняти хвіртку та ворота. Проте на Хрещатику, Миколаївській, Прорізній, Володимирській, Великій Підвальній, Фундуклеївській, Великій Васильківській та Великій Житомирській вхід тримали відчиненим до першої ночі. А як тільки стемніло. треба було уважно прислухатися, чи не забрід який нічний гуляйло.
Мало радості було і від помешкання, яке надавали власники садиб – бо селили найманих у підвальних конурах, які не годилися ні для користування родини, ні для орендарів.
Існувало неписане правило – якщо хтось прийщов у гості, то давав трохи грошей двірнику за те що той впустив у двір. Таких. сучасною мовою “чайових” діставалося по 10-20 копійок. А найбільш щедрі відвідуваці могли дати і карбованець за вхід. Це була чимала сума – бо на місяць найманий робітник отримував в середньому 15 карбованців.
Мали двірники в традицію “колядування” – вони на Різдво та на Великдень обходили садиби неподалік та отримували грошові вітання від мешканців-святкувальників.
Обов’язки двірників у 19 сторіччі:
- влітку поливати двори та вулиці;
- взимку чистити сніг перед будинками;
- посипати піском стежки;
- розносити дрова по квартирах;
- стежити за пожежною безпекою будинків;
- прибирати кінський гній з вулиці перед будинком;
- виносити помиї;
- вивішувати прапори на будинках у великі імперські свята;
- замикати хвіртку чи ворота на ніч;
- перевіряти, щоби підвали та горища були замкнені;
- ганяти з двору жебраків, шарманщиків і безхатьків.
Після замаху на царя Олександра II. У Петербурзі, Московській, Харківській, Київській та інших губерніях ввели військовий стан. Працівники мітли та лопати стали помічниками поліції та майже паспортистами.
“Вони повинні були стежити не тільки за чистотою вулиць, будинків і дворів, а й за мешканцями, вести облік всіх, хто прибув або поїхав з будинку, записувати дані в спеціальні книги. Про кожну нову людину треба було донести в поліцію протягом 24 годин. Штраф за недонесення складав 5 рублів”.
У 1867 році двірникам видали металеві нагрудні знаки та свистки, щоб за необхідності вони могли покликати на допомогу. А ще назавжди позбавили двірників їхніх звичних довгих кожухів. Правила вимагали, щоб двірники мали взимку теплий одяг, який не перешкоджатиме руху.