Стипендію імені Антонена Арто заснувава фонд proto produkciia в партнерстві з лабораторією сучасної опери Opera aperta. Цей конкурс реалізується у партнерстві з GT Foundation з Румунії. За фінансової підтримки Європейського Союзу за програмою Дім Європи, а також Culture of Solidarity Fund, що фінансується European Cultural Foundation.
З роботами конкурсантів, які запропонували в ході творчого пошуку, пропонуємо ознайомитися. Кажуть, що таким чином перенесли глядача в часи занепаду – бо саме про кризові моменти в історії розповідали театральні твори. Доступно про складне намагалися говорити, застосовуючи творчі підходи, які можна зустріти в сучасному театрі, а також які вигадали в ході експерименту.
«Без назви», авт. Саша Курмаз
Що відбулось: Художник у співпраці з колективом перформерок і перформерів “Майстерня сучасного танцю” запропонував розглянути рух тіла, як комеморативний жест — універсальну форму вшанування та пошуку розради у спільному траурі. На останньому поверсі бізнес-центру “Лувр”, розтрощеного ракетним обстрілом, перформери в чорних вбраннях стояли на точках посеред уламків скла. Протягом 30 хвилин повільно рухались так, що збоку це було важко помітити, аж поки всі опинилися на підлозі.
«in the middle of nowhere», авт. Каріна Сойка
Що відбулось: Анастасія Рембецька, Аліна Марютіна, Ігор Курінний, Любов Сидоренко, Роман Фещак, Каріна Сойка створили тілесно-музичну імпровізацію. Рухалися у просторі сцени Центру Курбаса без опори на сюжет чи наратив. Формували мізансцени, без попередньої домовленості, а глядач сам домислював сюжети. Метою було 40 хвилин прожити без сценарію, але при цьому створювати якийсь сенс хоча б кожні 3 хвилини.
«ЇЇ», авт. Катерина Кузнецова
Що відбулось: 17-річна танцівниця Софія Андрійченко втілила історію-сповідь Катерини Кузнецової про втрату себе через війну. На сцені три локації: чайник з водою і склянкою, лампа з магнітофоном і великий акваріум. Дівчина гріє воду, наповнює акваріум, і по черзі на касетах вмикає музику, поки не чує слова російською. Вимикає магнітофон, але слова продовжують звучати рефреном: «Я любила русский язык». Кульмінацією є своєрідне очищення, через занурення в акваріум, а потім топлення в ньому усіх касет.
«Mirroring the streets», авт. Руслан Вітер
Що відбулось: Футуристична історія про недалеке майбутнє заснована на гегелівській діалектиці. Переносить глядача в часи занепаду, коли розвиток людства призводить до деградації цілої цивілізації. Занурює в життя вченого, який досліджуючи артефакти ХХ століття, випадково відкрив портал до невідомих світів та впустив звідти древню істоту. Істота вперше зіштовхується з людиною та її руйнівною природою.
«Нитка_թել», авт. Євгенія Мєлконян
Що відбулось: Євгенія зробила дослідження свого українського та вірменського коріння, та історій роду. Розповіла про пошук та усвідомлення своєї ідентичності через відео, автентичні пісні та танці. На фоні кадри з вікна поїзда та історична хроніка. При вході в залу глядачі могли смикнути за мотузку, яка була прив’язана до дзвону. Сама перформерка сиділа у залі, прив’язана мотузкою. Вирвавшись з пут, розсипала землю по підлозі і провела магічні ритуали у супроводі власного співу.
“Hold my bag”, авт. Катерина Лібкінд
Що відбулось: Перформерка у взутті з цибулевого лушпиння і червоному светрі зустрічала гостей цукерками “Рафаелло”. Під пісню Джо Десена “Et si tu n’existais pas” перевдяглась у чорну довгу сукню і червоні лакові туфлі. Пояснила, що музику на її прохання обрав тато, а одяг – мама. Це рамки, в яких вона діяла. Далі сама встромила голку в вену. Поки кров стікала в контейнер, вона читала монолог про кордони. Особисті – людини по відношенню до інших і кордон життя і смерті.
“Акторський майстер-клас” авт. Катерина Лібкінд та Олександр Стешенко
Що відбулось: актор і сценарист Олександр Стешенко перед глядачами режисерував етюди. Катя Лібкінд грала формально підконтрольну режисеру актрису. В основі 4 сюжетів жіночі проблеми: небажана вагітність, смерть коханого, втома від побуту. Катя читала етюди беземоційним голосом, після цього Олександр показував, як саме він хоче втілити героїню.
«простір (не) вільного висловлювання», авт. Аня Шевченко
Що відбулось: Два дні перформерка перебувала у просторі поле 0.36 з 10 ранку до 10 вечора. В порожній кімнаті з білими стінами на підлозі, встеленій чорною тканиною Аня сиділа і мовчки виписувала власні спогади і думки. Неначе прилюдно створювала щоденник. Глядачі могли вступити з нею в діалог тільки через текст, прочитавши на клаптиках паперу її історії.
«INRE. Інтимність Рефлексії», авт. Марія Потапенко та Валентина Левченко
Що відбулось:Перформанс-казка, що будується на перетині доль і внутрішніх світів двох жінок, Марії Потапенко та Валентини Левченко. Дійство відображає їхнє відчуття вразливості та переходу через різні етапи дорослішання. В основу процесу створення лягла казка “Та, що оживляє піснею” з книги Клариси Естес. Героїня Ла Лоба збирає по пустелі кістки і складає вовка. Потім співає над ним пісню. Вовк оживає, починає бігти і перетворюється в дику прекрасну жінку.
«Перетравлення», авт. Катерина Радушинська
Що відбулось: Чотири перформерки Катерина Радушинська, Аліса Волкова, Олена Єрмішкіна та Аня Погорєлова по черзі розповідали свої многологи про війну та власні переживання. У кожної був свій символ – військовий шолом, земля, червоні свічки. Далі вони рухались під електронну музику, яку також, за відчуттями на ходу, створював композитор, допоки не настав апогей їхніх переживань та не погасло світло. Далі показали проекцію з розповідями від всіх перформерок, що їх зараз підтримує. Одночасно дівчата скидали з себе одяг який був в землі та воску. Метою було “перетравити” все те, що довелося пережити за останні два роки.
Раніше “ВК” розповідав про пластичну виставу «Косачка» присвячену осмисленню природи жіночої сили під час війни. Це незалежний проект, створений на сцені Київської опери. Про виставу рефлексіями, що ожили на тлі її створення, кореспонденту “Великого Києва”розповіла режисерка Юлія Лопата.