Історію військового оприлюднив на своїй сторінці у Facebook головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.
Якось в автобусі, вирушаючи на визначені позиції, Тарас несподівано побачив однокласника.
“19 лютого ми разом святкували 25-річчя закінчення школи, розмовляючи про буденні речі. Хто ж знав тоді, що зовсім скоро ми зустрінемося знову, але за інших обставин“, – знизує плечима військовослужбовець. – Життя таке непередбачуване… Буквально позавчора ти з дружиною роздумував, який ресторан обрати для вечері, а сьогодні з колишнім однокласником у лісі знаходиш можливість випити чаю і відчуваєш себе щасливим”.
На війні, говорить боєць, прості, здавалося б, речі набувають особливого значення.
“Згадуються чомусь не тяжкі, а комічні моменти. Якось на обіді один з бійців, Микола, іде з тарілкою, задоволений, мовляв, класний шмат м’яса перепав, до того якось не щастило. Раптом як гахне – літак по нас відпрацював. Колю відкинуло вибуховою хвилею. Тарілку при цьому він примудрився втримати, а м’ясо з неї вилетіло. Засмутився хлопець“, – сміється Тарас.
Разом із побратимами зв’язківець Тарас захищав підступи до рідного міста. Завданням «виговців» було не дозволити ворогу взяти Чернігів у кільце.
“Там увесь час залишалися мої батьки, виїжджати вони не захотіли, – розповідає військовий. – Що й говорити – 14-річна донька теж відмовилася їхати за кордон, зараз на заході України. Вона у мене біатлоністка, професійно займалася спортом, тренувалася на лижній базі у Чернігові. Загарбники-росіяни розбили її вщент… Але нічого, надолужимо. Всі живі, здорові – це головне”.
Читайте також: Війна з РФ, день 64. Ворог нарощує темпи наступу – по всій лінії фронту гаряче