Прем’єра вистави Brecht.Cabarett харківської режисерки Оксани Дмітрієвої відбулася 13 і 14 вересня у Київському академічному театрі “Золоті ворота”. Сюжет твору будується навколо раптового повернення солдата, який довгий час вважався загиблим на війні. Несподіване “воскресіння” воїна підсвічує проблеми й гріхи “втомленого війною тилу”.
Текст до Brecht.Cabarett створив драматург Андрій Бондаренко. В основу лягла п’єса “Барабани вночі” німецького драматурга, фундатора епічного театру, поета Бертольда Брехта. Також у постановці Оксани Дмітрієвої використовуються окремі уривки, написані драматургом Андрієм Бондаренком, зокрема за мотивами брехтівських “Матінки Кураж” та “Mann ist Mann”. Пісні-зонги (різновид пісні, який зародився саме в епічному театрі Брехта) звучать у перекладі Сергія Жадана, композиторка – Катерина Палачова.
Сценографія, костюми і дизайн друкованої продукції – Михайло Ніколаєв, хореографка – Ольга Семьошкіна. Вистава – копродукція київського театру із Харківським академічним театром ляльок імені Віктора Афанасьєва. Задум вдалося зреалізувати завдяки ґранту Українського культурного фонду.
Сюжет вистави співзвучний із ключовим твором, за яким вона створювалася. Коли зниклий безвісти воїн повертається до рідного міста і коханої дівчини, то усвідомлює, що його не просто не чекали, – його побоюються, до того ж, він зайвий. За допомогою текстів Брехта, створених між двома світовими війнами, режисерка говорить із глядачем про наше сьогодення.
Мені в роботі з творами Брехта найбільш цікава була ця сюрреалістичність світу, отруєного війною, – каже Оксана Дмітрієва. – Коли хтось повертається з війни, а інші живуть своє звичне життя, плануючи “переробити фабрики для снарядів” на щось більш прибуткове.
Також питання, яке виникає у мене в роботі з Брехтом: “Чи в погані часи хтось і далі буде співати?” (це рядок із вірша Брехта, який у нас звучить у виставі). І як, змінюючись, все-таки залишитись собою
На сцені діють: заслужена артистка України Віталіна Біблів, Богдан Буйлук, Ян Корнєв, Роман Кучерявенко, Христя Люба, Вікторія Міщенко (м.Харків), Лілія Осєйчук (м.Харків), Андрій Поліщук, Антон Соловей.
19 вересня Brecht.Cabarett гратимуть у Харкові.
Відгуки про виставу
Ірина Подоляк, в минулому – депутатка ВР:
У місті з золотими-золотими церквами і золотими-золотими воротами є маленький-маленький золотий-золотий театр, де не ставить Жолдак – цьому театру не треба підйомного крану, бо цей маленький-маленький золотий-золотий театр сам кого хочеш підніме.
Я дуже рідко останні три роки споживаю культурний (прости господи!) продукт, але піти у Zoloti Vorota Teatr на прем”єру “Brecht.Cabarett” Оксана Дмитриева було правильним рішенням.
У цьому театрі завжди дуже багато любові … Запишіть собі у графічок, хто ще не ходив до цих золотих людей – це справді завжди дуже професійно, а не шопопало…
Аркадій Непиталюк, кінорежисер:
Шось багато пишуть про різних заїжджих режисерів, які чомусь повернулися до України, щоби вчити нас темних театру. А я хочу написати про те, що у нас багато своїх потужних режисерів/режисерок, не тре нікого привозити, най сидят там, де й були. От нещодавно побував на прес-показі спектаклю “Брехт. Кабаре” у Театр Золоті Ворота, режисерка Оксана Дмітрієва.
Філігранно зроблений дуже складний матеріал, актуальний, із чудовими акторськими роботами. Ше й вкотре пересвідчився у прекрасному відчутті режисеркою природи театру – раніше бачив її ж чудову “Бурю” у театрі Заньковецької.
Микола Підвезяний, головред сайту:
Це наче й вистава, а наче й ні… Бо це життя. Наше з вами
На мою думку, у нас з’явилася вистава, яка точно перемагає в номінації “найбільш гостроактуальна…” Це наче й вистава, а наче й ні… Бо це життя. Наше з вами… Хтось навіть може впізнати себе і не аплодувати – цей сюр безжальний. Влучний, красивий… і до болю правдивий. Про те, як “ми тримаємо тил, а нам ніхто не допомагає…”
Про тих, хто дбає, аби лиш його “фабрика снарядних ящиків не прогоріла”… Про тих, хто “нікого на війну не посилав”… Про інвалідів за покликом душі і розміром гаманця… Про тих, хто чекав і недочекався… Про те, як бачить це життя той, хто повертається з “нуля”… Одним словом, людина прийшла з війни і бачить… балаган.
У центрі сюжету – солдат, який повертається додому після того, як довгий час вважається загиблим. Він у центрі сюжету, але насправді десь у тіні цього балагану…
Вітаю всіх причетних. Великі театри такі теми обходять. А ви “Золоті ворота” – сміливі!
Вікторія Котенок, менеджерка з організаційних і творчих питань Національної спілки театральних діячів України:
– Що це?
– Це ресторан-кабаре. Тут пісні співають, грають смішні історії. Це модно зараз.
– Головне, щоб смішно…
У виставі “Брехт.Кабаре” Оксани Дмітрієвої у Zoloti Vorota Teatr теж співають пісні, і дуже класно співають (переклад віршів самого Жадана!). Грають на барабанах, бляхах, бочках, рейсах і шпалах – гучно, моторошно, до вібрації в тілі.
І розповідають історії – смішні і не дуже, про любов і ненависть, про минуле і сьогодення, про війни та революції за останні 300-400 років, про фронт і тил, про живих і привидів, про те, що війна не закінчиться і кому це не вигідно, про мирні куточки і емоційне вигорання, про слабких і сильних жінок та чоловіків, і… про ВАЖЛИВУ новину у сфері культури – сторічного дуба (під ним сам Франко сидів у затінку), що впав на шкільний автобус у селі Нагуєвичі (на щастя ніхто, крім автобуса, не постраждав). І смішно, і щемко, і сумно, і боляче. Бо, як співають у виставі, “погані часи, погані часи… А хтось і далі співати буде так, співати буде так…”.
Загалом, це історія про (не)вдалі заручини під час війни, але хто наречений – можна дізнатися тільки на виставі. Історії писав Бертольд Брехт, Андрій Бондаренко і… саме життя.
Людмила Олтаржевська, театральна оглядачка:
“Брехт. Кабаре”: завжди памʼятайте про стілець для того, хто повинен повернутися. Надзвичайно втішена побаченим-почутим. Що таке 2 тисячі гульденів? Дрібʼязок чи орієнтація на все майбутнє життя? Або просто розкидані на підлозі купюри…. Як би там не було – моліться, аби був той стілець і аби той, хто має повернутися, обовʼязково повернувся…. І не втримаюся – Vitalina Bibliv – це неймовірна актриса нашого і не тільки нашого часу.
Юлія Рижкова, колумністка:
Брехт. Кабаре, театр Золоті ворота Барабанна істерика на тему розгульного життя тилу під час війни. Не для масс маркету.
Марʼяна Семенишин, театральна оглядачка:
Оксана Дмітрієва у виставі “Брехт.Кабаре” вдається до антизаспокоєння: війна триватиме, поки вона не стомиться, барабани битимуть, поки не порвуться, ми житимемо, допоки не перетворимось на привидів.
Дивно, але “Брехт.Кабаре” заспокоює. Може, тому що грають виставу у найпростішому укритті театру Zoloti Vorota Teatr, але думаю, що заколисує саме виклична чесність цього “антизаспокоєння”: ми ж влаштувались, живемо якось і навіть ходимо на вистави.
Люди сміються, бʼє барабан, війна продовжується, ми робимо свій посильний внесок у перемогу. “Навіть у погані часи, люди співатимуть пісні”. Під набат. Тільки повернення солдата ʼзвідтиʼ викликає ніяковість. Занадто неживим виглядає життя, яке видавалось нормальним. Враз мертвіють обличчя живих в порівнянні з ʼнебіжчикомʼ.
На питання “Хто тут привид?!” доречніше відповісти “А живий хто?!..”