На межі ХІХ-ХХ століть Київ активно забудовувався. Багатії зводили у центрі міста кількаповерхові багатокімнатні особняки, та дуже скоро більшовики скасували право приватної власності на нерухомість у містах і перетворили шикарні будинки на комуналки. За одними дверима, в одному котлі опинилися селяни й аристократи, старі й молоді, чоловіки й жінки. На десяток людей – спільний санвузол та єдина плита на тісній кухні. Наркомздрав порахував, що 9 квадратних метрів – цілком достатній простір для однієї особи, але часто-густо на кожного мешканця комуналки припадало значно менше. Й навіть така щільність розселення не вирішувала проблеми нестачі житла для всіх охочих оселитися у місті. Якщо на початку ХХ ст. у Києві проживало трохи більше 500 тисяч жителів, то до 1940 року ця цифра майже подвоїлася. Житла катастрофічно не вистачало й перед війною. У повоєнні роки проблема постає ще гостріше, адже частина будинків зруйнована. Норму житлової площі на одну особу зменшують до 6 квадратів, але ситуацію це не рятує.
Більш-менш впоратися з житловою кризою у столиці допомогли лише хрущовки. Нині можна довго перераховувати недоліки такого помешкання, але тоді, після комуналки чи бараку, окрема квартира з власними туалетом, ванною і кухнею здавалася райським куточком.
Побудовані у середині минулого століття хрущовки й донині залишаються чи не найбільш поширеним варіантом житла на ринку нерухомості столиці.
Великовузлове конструювання
У 1956 році на черговому з’їзді партії влада озвучує амбітну обіцянку в наступні 20 років повністю подолати дефіцит житла. Через рік затверджується постанова “Про розвиток житлового будівництва в СРСР” і нова редакція будівельних норм і правил БНіП II-В.10-58 “Житлові будинки”.
Квартири будують як тимчасові. Архітектори розуміють, найдешевший і найшвидший варіант – споруджувати будинки з чогось, що за розміром більше, ніж цегла. Розробляють кілька варіантів панелей, які потім на місці будівництва можна буде складати докупи, як дитячий конструктор.
Один з варіантів – у форму викладають облицювання, прокладають металеву арматуру, заливають бетоном і сушать. Це найпоширеніша технологія. Тим часом у Києві, де є свої цегляні заводи, блоки виготовляють з цегли. Її щільно вкладають у форму потрібного розміру, заливають бетоном, сушать і відразу ж везуть на будівельний майданчик, де кран підхоплює таку панель і подає її монтажникам. Зовні будинок виглядає як цегляна кладка, але по суті це теж панельне будівництво. Разом з тим чимало будинків зводять і звичайною цегляною кладкою.
Найстарішу київську хрущовку радять шукати на Коломийський провулку. Вона була побудована в 1957 році. Та цей проект не отримав масового поширення, адже квартири мали аж надто малі габарити: триметрові кухні та кімнати – менше десяти квадратів.
Всі хрущовки здаються однаковими лише на перший погляд. Існувало кілька масових серій.
Найдешевший варіант – серія К-70 чи так звані лагутенковські будинки. Головна перевага – надзвичайна швидкість будівництва, подекуди з нуля до повної готовності об’єкт зводили за 10-12 днів. Але таке житло мало шалену кількість недоліків. Та Київ пронесло – житло серії К-70 з його 4-сантиметровими стінами та одвічно мокрим горищем у Києві не зводилося.
Наймасовіша київська серія була розроблена в КиївЗНДІЕП і мала маркування 1-480. Перші такі будинки споруджувалися з цегляних блоків переважно на Печерську, Нивках та Залізничному масиві у Солом’янському районі. Деякі будинки цієї серії будувалися ручною кладкою. Пізніше все житло серії 1-480 складали з залізобетонних панелей – чимало таких будинків звели на Воскресенці, Нивках, Дарниці, а також на Комсомольському та Лісовому масивах.
На старті масового будівництва житла у Києві також зводилися будинки серії 438. Принципова відмінність – товщі, ніж у 480-ї версії, стіни. Втім, центральна влада звернула увагу лише на те, що вони обходяться дорожче. Через кілька років від цього проекту відмовилися.
Крім того, протягом 1958-1978 років у Києві будували хрущовки серії 437, розроблені в “Гіпрограді”.
На Чоколівці, Відрадному й Нивках часто можна зустріти будинки з серії 464 – панельне житло зі стандартним набором недоліків: невеличка кухня, прохідні кімнати, погана теплоізоляція зовні та нікудишня звукоізоляція всередині. Натомість у них порівняно з цегляними хрущовками було більше трикімнатних квартир.
Вбиральня для Хрущова
За наказом партії будують по-новому: швидко й багато. Щоб забезпечити масовість зведення будинків, економлять на всьому.
Стелю опускають зі сталінських 3,2 м до 2,5 м. Завдяки цьому загальний кошторис будинку зменшується на 4-5%.
Якщо раніше житлова площа двокімнатної квартири становила близько 40 м, тепер її врізають наполовину, а прохідні кімнати стають нормою.
Кухня окрема, й на тому спасибі. Та розміститися тут всією родиною непросто, адже її квадратуру “стискають” до 4-5 м. Жінок заспокоюють рекламними роликами на телебаченні. Приємний чоловічий голос за кадром переконує: тепер, щоб зварити борщ, господині не потрібно намотувати великі відстані – все ж під рукою.
Ванна – переважно спільна з туалетом. Але це не найгірший варіант, бо тут можна хоч якось розвернутися. А от окрема вбиральня – всього 73 см завширшки. Кажуть, нібито в Хрущова просили дозволу додати трішки простору туалетній кімнаті, але він “приміряв” її габарити на себе і видав: “Якщо я вліз, то й інші влізуть”. Такий же критерій проглядається й у розмірі балкону. Та й він є не завжди.
Масове будівництво будинків висотою у п’ять поверхів – теж данина економії. Згідно з будівельними нормами, саме така поверховість дозволяє обходитися без ліфту. Його відсутність заощаджує забудовникам близько 18%.
Науково-побутовий мінімалізм
І все-таки параметри, за якими зводили масове житло не були випадковими.
В Європі, зокрема у Німеччині, типові багатоквартирні будинки для працівників заводів будували ще в середині ХІХ століття. Але при цьому спиралися на висновки гігієністів щодо мінімального необхідного людині для руху і дихання простору – це 9 квадратних метрів. Пізніше цей досвід вивчали і проектувальники хрущовок. Але врешті все-таки обдурили власників омріяних квартир. На відміну від своїх німецьких колег, вони не передбачили в квартирах комірчин для зберігання габаритних речей. В радянських малогабаритних квартирах цю функцію вимушено візьме на себе балкон, зазвичай завалений по самі бильця санчатами, лижами, запасами овочів та найрізноманітнішим мотлохом.
Стискати внутрішній простір квартири в хрущовці допомагав не лише німецький досвід, а й випускник архітектурного відділення Київського художнього училища Лазарь Чериковер. Його називають одним із засновників фізіологічного мінімалізму.
Щоразу намагаючись розташувати у коридорі хрущовки дитячий велосипед чи просто лавку для взування, можете сміливо згадувати це ім’я.
Чериковер написав численні статті й кілька книг, присвячених устаткуванню маленьких квартир.
Це він порахував, що для вранішнього вмивання будь-якій дорослій людині достатньо 50 см простору перед умивальником, а для витирання банним рушником – 1,1 м. За кресленнями Чериковера, жінка перед робочою поверхнею кухонного столу повинна займати лише 35 см, і не більше 80 см, одягаючи зимове пальто у коридорі.
Власне, й за крихітний розмір кімнат можна дякувати цьому великому теоретику з питань архітектури й інтер’єру. Він вважав, що для зберігання речей у шафі одній людині достатньо 50 см штанги, а отже родині з трьох чоловік достатньо мати у квартирі лише один півтораметровий шифоньєр. Зокрема вважалося, що чоловік там зберігатиме лише один костюм і пару-трійку сорочок.
Ламати – не будувати
Так стверджує народна мудрість. Та у випадку з хрущовками вона справджується з точністю до навпаки. Якщо будувалося масове житло дуже швидко, то програма реновації – знесення морально і фізично застарілих будинків та будівництво на їхньому місці сучасних багатоквартирних будинків – буксує не один рік.
Закон “Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду” схвалили ще у 2006 році. На тому й крапка. Планувалося відпрацювати на столичних хрущовках пілотний проект, а потім запустити його й в інших великих містах. Минуло кілька років – і у столичному Лісовому масиві нібито навіть обрали перший об’єкт для знесення та зведення на його місці нового будинку. Та поки що жодна з київських хрущовок не постраждала.