Більше сотні років тому фешенебельні київські готелі зустрічали гостей з неабияким шиком.
До ваших послуг…
Друга половина ХІХ століття – розквіт готельної галузі у Києві. До приходу більшовиків та початку Громадянської війни в місті функціонують 80 готелів. Не трактирів з їхніми ліжко-місцями та харчевнями, а фешенебельних закладів з усіма новітніми на той час благами цивілізації.
Найдорожчі – звичайно, на Хрещатику чи на навколишніх вулицях.
Іноземні бізнесмени селяться у “Гранд-готелі”. Там буває шумно, зате сервіс – на найвищому рівні.
Хто бажає дорогої, але спокійнішої обстановки, віддає перевагу готелю “Європейський”. Гурманам – теж сюди. Кажуть, меню його ресторана найвишуканіше. Власник закладу француз Жермон Бретон вважає, що вишукана кухня – запорука успіху всього заклада.
Богемні люди та охочі “потусити” обирають “Континенталь”. Якщо ступінь популярності та публічності не дотягує до “Континенталя”, але є підстави чи просто бажання вважати себе творчою елітою, ласкаво просимо в “Пале-Рояль” або “Національ”.
Дешевих номерів немає в жодному з них, але все ж таки прайс-лист кожного закладу розрахований на клієнтів з різним розміром гаманця: номери коштують від рубля до 12 за добу.
Якщо грошей немає, можна за 25 коп. знайти мебльовану кімнату на Подолі. Але якщо вони таки є, першокласний готель їх вартий. Тут зранку принесуть у номер каву, чай чи какао, а потім у ресторані подадуть сніданок – він включений у вартість проживання. Його, до речі, можна і в номер замовити – треба лише заздалегідь попросити про це персонал готелю. Обід – за окремі гроші. Комплекс із трьох страв обійдеться приблизно в 1,5-2 рублі. Недешево, враховуючи, що склянка чаю у звичайній харчевні у цей час коштує не більше 5 копійок. Але за ці гроші в меню будуть і суп-пюре з дичини, і запечена стерлядь, і печеня з куріпки, і сир з Європи та чудове вино.
Поки чоловіки після ситного обіду за кавою обговорюють справи, жінки можуть пройтися по магазинам. Ті, що працюють при готелях, відкриті до дев’ятої вечора.
Для любителів інтелектуальної їжі – кімнати-читальні. Тут є не лише романи, а й свіжа преса з усього світу. Для байдужих до новин – найсвіжіші журнали мод з Європи.
“Прем’єр Палас” або Palast-Hotel
Це найстаріший з працюючих готелів Києва.
Розташований на розі вулиці Пушкінської та бульвару Тараса Шевченка він і зараз має статус п’ятизіркового. Готель займає 8 поверхів, має 289 номерів, 3 ресторани та більш ніж вікову історію. Більше століття тому він теж вважався фешенебельним закладом.
“Наш готель повинен служити для подорожуючих і приїжджих другим будинком після сімейного вогнища”, – говорив більше сотні років тому гостям керуючий готелем Palast-Hotel Яків Целлермайєр.
Тоді було заведено, щоб кожного гостя вітав хтось із керівництва, особисто дякуючи подорожуючим за те, що обрали саме їхній заклад.
Фото: Всередині сучасного Premier Palace Hotel Kyiv. Джерело.booking.com
Зараз заклад має два виходи – на Пушкінську та бульвар Шевченка. Наприкінці ХІХ ст. будинком, що виходить на сучасну вулицю Шевченка, володів купець Лев Гінзбург. Він облаштував тут приватний фешенебельний будинок на 45 квартир з ліфтом.
Готель же мав вхід з Пушкінської, а також півтори сотні комфортабельних номерів із телефонами та централізованим водопостачанням.
Будувати Palast-Hotel розпочали у 1909 році. Після відкриття він вважався найпрестижнішим готелем Києва.
Частково зруйнований за часів фашистської окупації пізніше він був не лише відновлений і відремонтований, а й збільшений за рахунок приєднання будівлі, що колись належала Гінзбургу.
Нині один із номерів, оформлених у стилі українського бароко, має назву “Гетьман” на честь Павла Скоропадського – тут він підписав документ про зречення влади.
Є й інші іменні номери. Наприклад, люкс 439 носить ім’я Олександра Вертинського, який зупинявся тут 1955 року. Двокімнатний номер 639 названо на честь Володимира Висоцького, який свого часу проживав тут.
“Гранд Отель”
Відкритий у садибі колишнього міського голови Густава Ейсмана в самому центрі міста – кут Хрещатика та Хрещатицької площі – цей готель також вважався крутелезним закладом.
Взагалі-то Ейсман хотів мати тут прибутковий будинок з магазинами на першому поверсі, проте запропонований ним у 1848 році проект не сподобався у Петербурзі (тоді проекти капітальних кам’яних будівель треба було затверджувати нагорі). І це сильно затримало будівництво. Готель з’явився тут лише у 1870-му.
Й власник закладу вже не стримував себе в його оформленні.
У будівлі зводять зимовий сад загальною площею 160 квадратів. Кажуть, він був найкрасивішим у місті. Двері з ресторану вели в окрему залу, де розташувався величезний басейн з каскадним фонтаном, що мав різнокольорову підсвітку. Ці вартісні деталі у оздоблені швидко вивели заклад у топ київських готелів – вони дали йому статус найрозкішнішого з усіх, що на той час працювали у місті.
У ресторані – окремі кабінети. В них гостям подають російську та французьку кухню, а також вина найвідоміших та найдорожчих марок. На обід та вечерю – не обов’язково страви дня, за меню можна замовити будь-які наїдки. У будівлі працює ліфт, а для розваг облаштовані більярдні кімнати.
Окрім цього гостям пропонують зручний сервіс – трансфер. Заклад має екіпажі і для їзди містом, і для доставки постояльців з вокзалу та на вокзал.
За розкіш та статус доводиться платити: за люкс потрібно викласти 30 рублів на добу.
Фото: зліва видніється будівля “Гранд Отеля” після реконструкції 1936-1939 років. Вид з вулиці Миколаївської (нині Архітектора Городецького). Джерело: zalizyaka.livejournal.com
Готель має славу не тільки найдорожчого і найпрестижнішого. А ще й найпрогресивнішого. Німецька компанія “Сіменс та Гальське”, яка виробляє електротехнічне обладнання та побутову техніку, у 1879 році обирає саме “Гранд Готель” для проведення показової презентації електроосвітлення. Варто в місті розпочатися кампанії з телефонізації – і заклад серед перших клієнтів.
Можливо, саме тому у “Гранд Готелі” зупиняються респектабельні банкіри та бізнесмени, а також відомі гості Києва. Наприклад, бразильський імператор дон Педру ІІ.
Перед початком війни будівлю капітально реконструювали: триповерховій додали ще два поверхи.
Та у вересні 1941 року будівля “Гранд-готелю” повністю згоріла під час масштабної пожежі на Хрещатику.
У 1950-х роках на його місці збудували Головпоштамт.
Промоутери з готелю “Європейський”
Спочатку планувалося, що в цій будівлі на Хрещатику житиме поміщик, один із засновників приватного Комерційного банку Анатолій Гудим-Левкович. На місці колишнього будинку міського театру в 1851 він збудував собі будинок.
Однак у ході будівельних робіт приміщення “розбухло” настільки, що змогло вмістити в собі цілий готель.
Згодом управління нею взяв на себе француз Жермон Бретон. Він почав розміщувати у місцевих газетах рекламні оголошення про діяльність закладу. А з відкриттям залізничного сполучення з Києвом запропонував організувати роботу омнібусів. Найближча до міста станція тоді розташовувалась у Броварах, звідти треба було ще діставатися до Києва. І саме Бретон придумав, щоб спеціально найняті чоловіки, які мали пристойний вигляд, гарні манери та чудово володіли іноземними мовами, запрошували гостей міста скористатися послугами саме їхнього омнібуса, який врешті віз їх до “Європейського”.
Проживання в готелі коштувало від рубля до 12 за добу. Недешево, але все чесно. “Європейський” пропонував постояльцям відмінні умови та висококласний сервіс.
Будівлю, в якій вона розташовувалася, сучасники називали “витвором високої архітектури”, а сам готель “найаристократичнішим у місті”.
Як і личить фешенебельному готелі, в ньому швидко з’явилися телефон, централізоване опалення, каналізація та електрика.
Окрема родзинка – його ресторан. Щоденна зміна меню, зручний графік роботи – вечерю починали подавати якраз опісля закінчення театральних вистав. Куди йшла публіка? Звісно ж, у “Європейський”. Тим паче, що тут працювали імениті європейські кухарі та завжди грали хороші музиканти. Й столики завжди були зайняті.
У різні роки тут зупинялися біолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини Ілля Ілліч Мечніков та член-кореспондент Санкт-Петербурзької академії наук Микола Костомаров. Кажуть, його любив відвідувати і Тарас Шевченко.
Саме у ресторані “Європейський” Микола Гумільов за філіжанкою кави наважився зробити пропозицію Анні Ахматовій і отримав згоду.
До наших часів готель не дожив, у радянські часи він поступився місцем для будівництва музея Леніну.
“Континенталь”. Шик та блиск на мільйон
Саме в таку суму обійшлося будівництво та облаштування цього фешенебельного готелю. Він з’явився у 1897 році на вулиці Миколаївській, яка тепер носить ім’я одного з авторів цього проекту – архітектора Владислава Городецького. Разом із Георгієм Шлейфером та Едуардом Брадтманом на місці колишньої садиби професора медицини Федора Мерінга вони звели готель.
За шиком заклад нічим не поступався всім переліченим вище. Втім, як і за ціною проживання. Номер за добу коштував від півтора до 15 рублів. А отже, люксова ночівля обходилася у суму, що дорівнювала половині місячної зарплати середньостатистичного робітника.
Та умови проживання ціні відповідали: телефон, ліфт, ресторан, бар, більярдна та пральня, а також зимовий та літній сади. У номерах є каналізація, електрика та гаряча вода.
“Усередині будівлі влаштовано парове опалення, вентиляція, електричне освітлення, телефон, сто номерів з ванними кімнатами, великий ресторанний зал, який прикрашають венеціанські дзеркала та вітражі; літній сад з каскадами фонтанів, що світяться, і зимовий сад, що потопає в дивовижних рослинах і запашних квітах; розкішні кабінети, більярдні, загальний салон з чотирма читальнями, два електричні ліфти – пасажирський та багажний, комори для зберігання багажу та дорогоцінних речей”, – пишуть про “Континенталь” у довіднику того часу.
У готелі часто зупиняється творча еліта. Тут гостювали співаки Федір Шаляпін та Леонід Собінов, поети Костянтин Бальмонт, Володимир Маяковський та Осип Мандельштам, письменник Ісаак Бабель; режисери Всеволод Мейєрхольд та Костянтин Станіславський, всесвітньо відомий французький актор-комік, сценарист та режисер німого кіно Макс Ліндер та артистка театру та кіно Віра Комісаржевська.
Будівля “Континенталя” дожила до наших часів – нині тут розташований один із корпусів Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського.
Готель “Національний”
Або “Великий Національний” чи просто “Національ”. Заклад кілька разів змінював власників та назву, але завжди залишався готелем.
Його у 1876 році збудував архітектор Володимир Ніколаєв на замовлення відомого пивовара Йосипа Марра. Заклад розташовувався в центрі Києва – на розі Хрещатика, 47 та Бессарабської площі. Будівля відразу впадала в очі через незвичне для того часу цегляне облицювання. Але частково і ця декоративна особливість приваблювала відвідувачів – зі своїми численними вежами зовні він був схожим на камерний казковий замок та вважався однією з найкрасивіших хрещатицьких споруд.
Готель займав лише два поверхи, нижні були повністю віддані під магазини.
Назвати його фешенебельним не можна було: недорогі кімнати не відрізнялися чистотою, а прислуга була неквапливою і непокірливою. Однак, ставку було зроблено на інше – вдале розташування. На Бессарабський ринок із товаром з’їжджалися селяни зі своїм товаром. Вони забезпечували стабільний потік постояльців. На додачу з 1906 року в приміщенні готелю працював кінотеатр “Електробіограф”.
Тож за популярністю у відвідувачів цей заклад можна ставити в один ряд з найкрутішими тогочасними готелями Києва. Та у 1941 році будівля “Націоналю” була знищена вщент. За сучасної доби на його місці був побудований кінотеатр “Орбіта”.