«Гальмувати треба за цілий кілометр»

Підбігають два хлопчики, показують документи, що вони вже машиністи. Я кажу, в поїздку стороннім не можна, приходьте в депо з батьками. Наступного дня інструктор каже: «З тобою поїдуть діти, вони учні Київської дитячої залізниці» 

Зараз я тут сам викладаю.

Є дівчата-машиністи. Втілюють свою дитячу мрію. Жінки, звичайно, могли б працювати машиністами й на великій залізниці, але фізично це дуже важко. А в наших старих локомотивах, де навіть кондиціонерів немає, тим більш. Літом +50, взимку пічка: тут горить вже, а ноги мокрі. Тому не беруть дівчат — заборонено.

Зустрічаються такі наполегливі діти, що приймаємо раніше, ніж в десять років. В десять — деякі з них вже машиністи. А щоб отримати таке посвідчення потрібно вчитись чотири роки. Часто просять: «Мій старший братик ходить до вас, я теж хочу». В вищі навчальні заклади за фахом поступають 15-20 наших випускників щороку. Це четверта частина.

Як навчальний заклад ми працюємо цілий рік. Але сама залізниця тільки літом. Для пасажирів — це атракціон, а для наших учнів — практика. За літо на кожній посаді кожен з них буває рази по чотири: провідник, диктор вагону, диктор станції, ревізор, черговий по перону та старший черговий по станції. Помічник машиніста та машиніст — це вже для третього та четвертого курсу.

«Всім видають таку форму?» — найчастіше питають діти, які приходять як пасажири. Вони жваво цікавляться у юних залізничників, як приєднатися до них, але коли дізнаються, що треба вчитися рік та здавати іспити, засмучуються.

Анатолий Ганношин, машинист, мастер производственного обучения Киевской детской железной дороги

Ширина колії вузенька, а локомотив широкий. Тому спочатку здається, що ти сидиш за рейкою. Дуже високо, гойдає… А коли сніг, колію навіть не видно. Поки наступний поїзд іде, замітає. Відчуття таке, що летиш. Спочатку тобі страшно, але потім все стає буденним: входиш в колію.

Як стають машиністом? Закінчуєш училище, отримуєш атестат, приходиш на роботу и здаєш іспит на помічника машиніста. Тоді тобі назначають шість дублерських поїздок: з локомотивною парою «машиніст-помічник» третім. Потім видається висновок, що ти можеш працювати. Тоді знов здаєш іспити, і якщо здав — оформляють на посаду помічника. На ній потрібно попрацювати хоча б півтора роки, але працюють набагато більше, поки місце машиніста звільниться. 

Коли це відбулось, твій машиніст дає рекомендацію, і ти їдеш в школу машиністів. Закінчуєш, отримуєш диплом, приходиш у депо і знов здаєш іспити. Потім шість поїздок з машиністом та на тебе чекають наступні іспити. Після них ти йдеш до начальника та він приймає остаточне рішення, бути тобі таки машиністом чи ні.

Це довгий шлях: в мене він зайняв вісім років.

«Ти у Владивосток їздив?» — питаюсь в мене. Так їздять провідники, а машиністи працюють на своїх ділянках. Наприклад, дарницький машиніст їздить тільки до Козятина. Там приходить жмеринська бригада, приймає локомотив та везе вантаж на Жмеринку. Потім її зміняє одеська.

Я працював на вантажних потягах. Цистерни, цементовози, руда, вугілля — перевозив все, що в критих вагонах. Машиністи пасажирських можуть самі до Одеси доїхати. Але в нас плече обертання коротше. Інша вантажопідйомність: ти повинен знати дорогу та відчувати її. Коли двигун з гори починає набирати оберти, він по-іншому звучить. Отже, треба скидати швидкість. Тому й роблять обкатку машиніста.

До речі, машиніст вантажного потяга має право замінити колегу на пасажирському, а навпаки — ні. 

Гальмівний шлях дуже довгий: гальмувати треба за цілий кілометр! В локомотивному світлофорі свій порядок сигналів. Якщо зараз зелений, червоний наступним бути не може. Тільки проїхали жовтий, треба скидати швидкість до 50 км, інакше спрацьовує автостоп.

Обов’язки машиніста на шляху прямування — слідкувати за приборами, дивитись, чи не димиться позаду нічого, та щоб нікого не було на полотні. Якщо щось ламається, машиніст зупиняється та помічник біжить лагодити. Коли по снігу — 60 вагонів, поки знайдеш поломку!.. Ти повинен знати конструкцію краще, ніж себе.

Витягували одного з-під колес: відрізаних рук немає, вже гарно. Але він же може бути поламаний, обережно тягнемо, а він кричить: «Цілий-цілий я! Дайте поспати». П’янючий геть.

Люди попадають під колеса. Не знаю, чи знайдеться хоча б один машиніст, в якого такого не було. Діти бавляться, деякі самі лягають, а зараз ще навушники… Хоча так, як відправляються вантажі, то взимку Анна Кареніна скоріше замерзне: машиністи ледь виконують нормо-часи. 

Перед кожною поїздкою машиніст проходить медкомісію. Дівчата там сидять досвідчені, відразу попереджають: «Хлопці, хто вчора пив, можете вертатись додому».

Зараз на дитячий залізниці проходжу шість лікарів щороку, а діючий машиніст — 18. Іноді це схоже на моральне знущання: важче, ніж робота. 

Завжди ставив по два будильники. Машиніст не може проспати! Багато дарницьких хлопців живуть в напрямку Ніжина, добираються електричками. Та памятаючи про те, що електричка може запізниться, сідають на попередню — на дві години раніше.

Жінка питає: «Коли тобі на роботу?» Кажу: «Завтра». «А на скільки?», — уточнює вона. «На сім, — відповідаю я. — Але я вже не поїду». Ця прикмета спрацьовую завжди. Тільки-но назвав час, зірветься. Машиніст вантажних поїздів не знає свого розкладу наперед.

На дитячий дорозі потяг веде машиніст, який спеціально прикомандирований з Дарницького депо. Я не маю на це права, хоча й вчу дітей. Як тільки всі вагони виставили жовтий прапорець, що означає готовність до відправлення, даю команду машиністу, та ми рушаємо. На залізниці не можна бути не дисциплінованими.