Підбігають два хлопчики, показують документи, що вони вже машиністи. Я кажу, в поїздку стороннім не можна, приходьте в депо з батьками. Наступного дня інструктор каже: «З тобою поїдуть діти, вони учні Київської дитячої залізниці»
Зараз я тут сам викладаю.
Є дівчата-машиністи. Втілюють свою дитячу мрію. Жінки, звичайно, могли б працювати машиністами й на великій залізниці, але фізично це дуже важко. А в наших старих локомотивах, де навіть кондиціонерів немає, тим більш. Літом +50, взимку пічка: тут горить вже, а ноги мокрі. Тому не беруть дівчат — заборонено.
Зустрічаються такі наполегливі діти, що приймаємо раніше, ніж в десять років. В десять — деякі з них вже машиністи. А щоб отримати таке посвідчення потрібно вчитись чотири роки. Часто просять: «Мій старший братик ходить до вас, я теж хочу». В вищі навчальні заклади за фахом поступають 15-20 наших випускників щороку. Це четверта частина.
Як навчальний заклад ми працюємо цілий рік. Але сама залізниця тільки літом. Для пасажирів — це атракціон, а для наших учнів — практика. За літо на кожній посаді кожен з них буває рази по чотири: провідник, диктор вагону, диктор станції, ревізор, черговий по перону та старший черговий по станції. Помічник машиніста та машиніст — це вже для третього та четвертого курсу.
«Всім видають таку форму?» — найчастіше питають діти, які приходять як пасажири. Вони жваво цікавляться у юних залізничників, як приєднатися до них, але коли дізнаються, що треба вчитися рік та здавати іспити, засмучуються.
Анатолий Ганношин, машинист, мастер производственного обучения Киевской детской железной дороги
Ширина колії вузенька, а локомотив широкий. Тому спочатку здається, що ти сидиш за рейкою. Дуже високо, гойдає… А коли сніг, колію навіть не видно. Поки наступний поїзд іде, замітає. Відчуття таке, що летиш. Спочатку тобі страшно, але потім все стає буденним: входиш в колію.
Як стають машиністом? Закінчуєш училище, отримуєш атестат, приходиш на роботу и здаєш іспит на помічника машиніста. Тоді тобі назначають шість дублерських поїздок: з локомотивною парою «машиніст-помічник» третім. Потім видається висновок, що ти можеш працювати. Тоді знов здаєш іспити, і якщо здав — оформляють на посаду помічника. На ній потрібно попрацювати хоча б півтора роки, але працюють набагато більше, поки місце машиніста звільниться.
Коли це відбулось, твій машиніст дає рекомендацію, і ти їдеш в школу машиністів. Закінчуєш, отримуєш диплом, приходиш у депо і знов здаєш іспити. Потім шість поїздок з машиністом та на тебе чекають наступні іспити. Після них ти йдеш до начальника та він приймає остаточне рішення, бути тобі таки машиністом чи ні.
Це довгий шлях: в мене він зайняв вісім років.
«Ти у Владивосток їздив?» — питаюсь в мене. Так їздять провідники, а машиністи працюють на своїх ділянках. Наприклад, дарницький машиніст їздить тільки до Козятина. Там приходить жмеринська бригада, приймає локомотив та везе вантаж на Жмеринку. Потім її зміняє одеська.
Я працював на вантажних потягах. Цистерни, цементовози, руда, вугілля — перевозив все, що в критих вагонах. Машиністи пасажирських можуть самі до Одеси доїхати. Але в нас плече обертання коротше. Інша вантажопідйомність: ти повинен знати дорогу та відчувати її. Коли двигун з гори починає набирати оберти, він по-іншому звучить. Отже, треба скидати швидкість. Тому й роблять обкатку машиніста.
До речі, машиніст вантажного потяга має право замінити колегу на пасажирському, а навпаки — ні.
Гальмівний шлях дуже довгий: гальмувати треба за цілий кілометр! В локомотивному світлофорі свій порядок сигналів. Якщо зараз зелений, червоний наступним бути не може. Тільки проїхали жовтий, треба скидати швидкість до 50 км, інакше спрацьовує автостоп.
Обов’язки машиніста на шляху прямування — слідкувати за приборами, дивитись, чи не димиться позаду нічого, та щоб нікого не було на полотні. Якщо щось ламається, машиніст зупиняється та помічник біжить лагодити. Коли по снігу — 60 вагонів, поки знайдеш поломку!.. Ти повинен знати конструкцію краще, ніж себе.
Витягували одного з-під колес: відрізаних рук немає, вже гарно. Але він же може бути поламаний, обережно тягнемо, а він кричить: «Цілий-цілий я! Дайте поспати». П’янючий геть.
Люди попадають під колеса. Не знаю, чи знайдеться хоча б один машиніст, в якого такого не було. Діти бавляться, деякі самі лягають, а зараз ще навушники… Хоча так, як відправляються вантажі, то взимку Анна Кареніна скоріше замерзне: машиністи ледь виконують нормо-часи.
Перед кожною поїздкою машиніст проходить медкомісію. Дівчата там сидять досвідчені, відразу попереджають: «Хлопці, хто вчора пив, можете вертатись додому».
Зараз на дитячий залізниці проходжу шість лікарів щороку, а діючий машиніст — 18. Іноді це схоже на моральне знущання: важче, ніж робота.
Завжди ставив по два будильники. Машиніст не може проспати! Багато дарницьких хлопців живуть в напрямку Ніжина, добираються електричками. Та памятаючи про те, що електричка може запізниться, сідають на попередню — на дві години раніше.
Жінка питає: «Коли тобі на роботу?» Кажу: «Завтра». «А на скільки?», — уточнює вона. «На сім, — відповідаю я. — Але я вже не поїду». Ця прикмета спрацьовую завжди. Тільки-но назвав час, зірветься. Машиніст вантажних поїздів не знає свого розкладу наперед.
На дитячий дорозі потяг веде машиніст, який спеціально прикомандирований з Дарницького депо. Я не маю на це права, хоча й вчу дітей. Як тільки всі вагони виставили жовтий прапорець, що означає готовність до відправлення, даю команду машиністу, та ми рушаємо. На залізниці не можна бути не дисциплінованими.
Приєднуйтесь до обговорення
Потрібно бути зареєстрованим користувачем, щоб коментувати.
Коментарі (0)