Одним з найвідоміших “експонатів” території Павлівської психлікарні є репродукція картини Михайла Врубеля “Демон, що сидить”.
Демона, що сидить, можна побачити на найвищому поверсі. Ця картина слугує ілюстрацією до однойменної поеми Михайла Лермонтова, в якій розповідається історія безсмертного злого духу, що закохується у княжну Тамару. Демон підстроює смерть її нареченого в Кавказьких горах, оскільки сподівається сам бути з Тамарою.
Історія не закінчується добре ні для кого. Тамара іде в монастир, але там їй являється Демон. Він промовляє один з найвідоміших монологів у світовій літературі – “Я тот, которому внимала” – а потім Тамара помирає після першого поцілунку зі злим духом, а Демон лютує, усвідомлюючи свою самотність.
За мотивами поеми Лермонтова була створена однойменна опера Антона Рубінштейна.
Можна знайти на стіні Павлівської психлікарні і репродукцію відомого автопортрету Вінсента Ван Гога. Художник свого часу також лікувався в психіатричній лікарні, йому поставити діагноз “скронева епілепсія”. В одному із приступів хвороби він відрізав собі мочку вуха. Мочку, а не вухо повністю, як люблять поширювати інформацію неуважні до деталей люди.
У своїх листах до брата Тео можна знайти багато роздумів Вінсента на тему мистецтва та психічного здоров’я. Вінсент писав:
Ти боїшся знаходити друзів, боїшся зробити зайвий крок, тобі хочеться здалеку кричати людям, як колись в давніші часи хворі на проказу: “Не підходьте до мене – спілкування зі мною принесе вам лише горе!”. І з цією лавиною турбот на серці ти повинен сідати за роботу, зберігати звичний спокійний вираз обличчя так, щоб не здригнувся жоден м’яз, жити повсякденним життям, пересікатись з моделями, з господарем квартири, що приходить до тебе за платою – коротше кажучи, з кожним зустрічним. Щоб продовжувати роботу, треба тримати одну руку на кермі, а іншою відштовхувати людей, щоб не завдати їм шкоди”,
– писав художник в листі до свого брата з Амстердаму 3 квітня 1878 року.
І якщо тут, на території Павлівської лікарні є Демон, то має бути і янгол – і Вінсент Ван Гог абсолютно підходить на цю роль, адже свого часу він збирався стати священником та серйозно готувався до цієї професії.
Якщо тільки ми постараємось жити чесно та праведно, нам буде добре навіть під час невідворотніх гірких часів та розчарувань; ми, імовірно, не втечемо від тяжких помилок або поганих вчинків, але безсумнівно краще володіти гарячим серцем, навіть якщо воно коштуватиме нам додаткових помилок, ніж бути обмеженим та надмірно обережним. Треба любити і любити якомога більше, бо в любові і полягає сила, і той, хто багато любить, той багато може і на багато що здатен, і те, що робиться з любов’ю, робиться добре”,
– йдеться в понеділковому листі з Гааги, серпня 1882.
Любити можна людей, мистецтво, їжу і історичні романи. Особливо історичні романи любив дон Кіхот, скульптуру якого також можна знайти тут.
Дон Кіхот, персонаж однойменного роману Мігеля де Сервантеса, був та залишається вічним символом мрійника, а його змагання із повітряними млинами – символ божевільних та примарних ідей.
Ось як він змагався з ними:
Екранізація роману “Дон Кіхот з Ла Манчі” 1947 року, в головній ролі – Фернандо Рей.
Втім, це все дуже сильно суб’єктивно, адже історично чимало речей, які можна було б вважити за “повітряні млини”, виявлялись успішними.
Наприклад, подорож навколо світу за 80 днів з пригодницького роману Жуля Верна.
За сюжетом роману, головний герой побився об заклад з товаришами, що встигне об’їхати весь світ за 80 днів. Разом з другом Паспарту персонаж відправився на пошуки пригод.
До категорії мрійників та мрійниць можна зарахувати героїню повісті Олександра Гріпа “Пурпурові вітрила” Асоль.
Втім, можна знайти тут і сюжети про розбиті мрії.
Адам і Єва засмучено покидають рай після того, як скуштували яблуко пізнання. Тим не менше, в раю точно залишились тварини – леви зразка Марії Приймаченко…
…та різнобарвні птахи та зайці.
Тут можна дати волю фантазії, і якщо уявити, що між Демоном Врубеля, янгольською натурою Ван Гога, раєм та пеклом відбувається вічне протистояння, то тут цілком собі є персонаж із значком миру, який промовляє, що ні з ким воювати не хоче.
Замість того, щоб воювати, краще протягнути один одному руку допомоги.
Крім драматичних та глибоких класичних персонажів тут є і більш прості, більше схожі на елементарні одиниці.
Великі посміхнені голови відсилають нас до Хотея (він же – Будда, що сміється), одного з семи богів щастя з японської міфології, бога спілкування, веселощів та благополуччя.
І далі за асоціативним ланцюжком – якщо В’єтнам, то знову війна, війна з американцями, а якщо війна – то дуло танка. Ця конструкція трохи нагадує гармату, що прицілена кудись вдалечінь.
Хоча, війна у В’єтнамі відома більше тим, що американці застосували в її ході хімічну зброю, яку розпилювали з вертольотів, найбільш відомим хімікатом є “Агент Оранж”.
В’єтнамцям тоді однозначно знадобилися б парасольки.
Але ніяких парасольок в них тоді не було.
Територія Павлівської психіатричної лікарні – величезний простір, який підкреслює вічну боротьбу людини з людиною, людини зі світом та людини з самою собою.
Читайте також: