Про це йдеться у дописі на Facebook-сторінці письменниці.
Довгі роки, їдучи з Лівого берега додому, я відверталась, щоб не бачити, як рухнув, розвалений людиноподібним чудовиськом з Лаврську дзвіницю заввишки з усіх своїх божественно гармонійних пропорцій, той розкішний, ван-Вестерфельдівський краєвид Правого берега, котрий у Шевченка точно передано словами “мов на небі висить /святий Київ наш великий”: досконале поєднання унікального ландшафту (зарослих садами/парками кучерявих гір над рікою) – із лініями й формами сакральної архітектури (те, за що ми так любимо Швейцарію: коли архітектура додатково вшляхетнює пейзаж, який і сам собою вражає до збивання подиху)“, – ділиться Оксана Забужко.
За її словами, такий краєвид – донесений до 1981 р. на живо з усіх старовинних гравюр і оспіваний десятками геніїв різних часів і народів – мав би бути взятий під охорону ЮНЕСКО як культурна спадщина людства.
Але, звісно ж, не тоді, коли у вас в місті править “русскій мір”, націлений на те, щоб ніякої спадщини вам не лишити взагалі, а ту, що лишиться, оголосити своєю. (Я пам’ятаю, як Брежнєв приїздив “відкривати Бабу” і всі міські підприємства й навчальні заклади вигнали на 5 годин стояти вздовж траси від вокзалу до того самого пагорба з прапорами й транспарантами, і пики Брежнєва зі Щербицьким на якомусь їхньому “папамобілі” над натовпом теж пам’ятаю – і не забуду, і не прощу…)”, – зауважує письменниця.
Вона зізнається, що їй завжди боліло, що роки минають, а ця “Вікторія Лєонідовна Видубєцкая” стоїть – і от, виросте покоління, для якого вона вже буде “частина рідного пей-зажу”. І так воно й сталося.
Розуміється, її треба зносити. Не знаю коли, не знаю, як, – подейкували (бо після того помпезного відкриття всі 1980-ті під нею не вщухали “ремонтні роботи”), ніби на тому пагорбі лишались якісь дуже давні фундаменти якогось капища з княжих (чи й давніших) часів, і коли їх при спорудженні бабиська знищено, то, даруйте мимовільний каламбур, “пішла вода в хату”, бо ті фундаменти буцім закривали вихід підземним водам – не знаю, наскільки це правда, а наскільки міська леґенда, але й без леґенд зрозуміло, що перебудова цього “священного пагорба” має бути з усіх сторін складним і затратним інженерним проектом, на який впору оголошувати міжнародні конкурси”, – підсумовує Оксана Забужко.
Вона додала, що дуже хоче дожити до тих часів, коли на мосту через Дніпро їй більше не доведеться відвертатися.
Читайте також: Якщо немає волі знести “Батьківщину-Матір”, то не потрібно наносити туди герб України – В’ятрович
Нагадаємо, поки що у владних колах про демонтаж монумента не думають – тише вирішують, що зробити з гербом на щиті.