Українка Христина Баранська переїхала до США та з нуля побудувала власну справу. Майстриня манікюру розповіла, як подолала страх, отримала ліцензію, та чому вважає, що українська школа манікюру задає нові стандарти для американського ринку.
Які були найперші виклики після переїзду до США та як змінилося Ваше життя?
Переїзд до США став для мене моментом переосмислення всього. Я залишила знайоме життя, друзів, клієнтів — і почала з нуля в країні, де все працює інакше. Найскладніше було довести, що навіть без “американського старту” можна створити щось своє. Я не мала знайомств чи готової бази, але мала віру у власну майстерність. І ця віра стала основою мого шляху.
Що стало переломним моментом, коли Ви вирішили: “Я відкрию власну студію в Каліфорнії”?
Це рішення народилося не за одну ніч. Я бачила, що в американській nail-індустрії бракує тієї педантичності, чистоти й естетики, які закладені в українській школі манікюру. Я зрозуміла: або я підлаштовуюся під місцевий формат, або створюю щось зовсім нове, де кожен клієнт відчуває європейський рівень сервісу. Так і з’явилася моя студія, яка сьогодні стала частинкою українського професіоналізму в Каліфорнії.
Чи відчували Ви страх починати з нуля в іншій країні та що допомогло його подолати?
Так, страх був — і великий. Починати все з нуля в іншій країні без звичного кола людей, без підтримки поруч — це справжній виклик. Але я ніколи не була самотньою в цьому шляху. Мій чоловік став моєю опорою та натхненням — навіть за тисячі кілометрів він вірив у мене, підбадьорював і нагадував, чому я почала цей шлях. Його підтримка дала мені силу не зупинятися та довела, що коли поруч є віра, то жодна відстань не завадить здійснити мрію.
У чому полягає Ваш “європейський підхід” до манікюру, який впроваджуєте у США?
Мій європейський підхід — це про повагу до деталей і турботу про здоров’я клієнта. Усе починається з чистоти, стерильності та індивідуального підходу. Я працюю без поспіху, без болю, без крові — так, як звикли найкращі майстри в Україні. Для мене манікюр — не просто покриття, а естетичний ритуал, у якому кожен рух має сенс. Я перенесла в Америку культуру європейського сервісу — і клієнти одразу відчули різницю.
Які стандарти стерильності та обслуговування відрізняють Вашу студію від типових американських салонів?
У більшості салонів США головний акцент роблять на швидкість, а не на якість. У мене ж усе навпаки — головне безпечність, чистота та точність. Кожен інструмент проходить три етапи дезінфекції та стерилізації в автоклаві, а всі файли та бафи — одноразові. Я працюю лише в рукавичках і з індивідуальними наборами для кожної клієнтки. Це не просто стандарт — це мій принцип. Люди приходять до мене, бо знають: тут усе продумано до найдрібнішої деталі.
Що було найскладнішим у проходженні ліцензування у США?
Найважчим для мене був саме процес ліцензування — я складала іспит шість разів протягом року. Навіть те, що я добре знаю англійську, не допомагало, бо іноді просто не розуміла формулювання запитань або контекст, у якому вони ставилися. Правила в США зовсім інші: тут не обрізають кутикулу, мають інші стандарти гігієни й техніки. Це було викликом — прийняти, що навіть у знайомій професії все доводиться вчити заново. Але саме через ці труднощі я стала ще впевненішою: сьогодні я маю не просто ліцензію, а й розуміння двох систем — української та американської — і можу об’єднувати їх найкращі сторони у своїй роботі.
