Про долю українців, які перебувають у близько 80-ти тюрем по території Росії нагадав журналіст Дмитро Хилюк під час третьої міжнародної конференції Crimea Global. Understanding Ukraine through the South.
Він звернувся до представників світової спільноти та урядів з закликом допомогти у визволенні військових та цивільних – не лише шляхом офіційної дипломатії, а й тиском на російських посадовців.
Дмитро під час своєї промови звернув увагу, що не говорить про «полон», бо «полон» стосується долі військових, а цивільні є людьми, викраденими військовослужбовцями держави-агресора:
Я хочу розповісти свою історію, але ця історія є типовою для українців, які перебувають у російських тюрмах і є заручниками кремля… Були викрадені – хто в Київській області, хто в Харківський, хто в Запорізькій.
І з багатьма цими людьми я познайомився, перебуваючи в російських тюрмах
Читайте також: Дорога ціна правди: РФ підтверджує, що викрадений в березні 2022 року на Київщині журналіст Дмитро Хилюк живий, проте в полоні
Викрадення журналіста з власного дому у перші дні повномасштабного вторгнення
Журналіст пригадав, як у перші дні війни 3 березня 2022 року його викрали росіяни разом з батьком.
Спочатку нас тримали в нашому селі біля Києва там, де я мешкаю. В темному приміщенні. Відразу, як нас викрали, нам зав’язали руки, зав’язали очі і кинули до цього приміщення. Там ми перебували 3 дні. Там було декілька десятків людей з мого села, з навколишніх сіл.
Це були люди різних професій, різного віку. В туалет виводили раз на день. А людей, які мали кремезну статуру і яких окупанти побоювались, навіть в туалет не виводили – до слова про ставлення до викрадених цивільних
Тоді ж 74-річного батька Дмитра водили на фейковий розстріл та казали, що вб’ють. Літнього чоловіка змусили написати прощальну записку для дружини (матері журналіста).
Він повірив, що його вб’ють. Він написав цю записку. Але, на щастя, через 9 днів його таки випустили ще з декількома людьми похилого віку, які мали хвороби.
Всіх решту людей віком від 17 до 60-65-ти через Гостомель, де ми перебували близько тижня, через територію Білорусі (місто Наровля), де ми були півтори доби, вивезли до Росії і посадили спочатку до в’язниці у місті Новозибков (Брянська область), за 70 км від кордону з Україною
Читайте також: Живий: є неофіційні дані, де в РФ утримують журналіста Хилюка, викраденого на Київщині
“Добро пожаловать в Бухенвальд”: катування у тюрмі голодом та холодом
У тюрмі під Брянськом були жахливі умови перебування, ділиться Дмитро. Це була в’язниця 19-го століття, що перебувала на капремонті – у вікнах не було шибок, були гнилі комунікації, у камерах смерділо каналізацією. І там Дмитро та інші українці перебували понад рік до 11 травня 2023 року.
Дуже великий голод був. Їсти формально вони нам давали тричі на день. Але це була дуже непоживна їжа. Фактично вода без солі, без цукру. Люди їли зубну пасту для того, щоб втамувати голод, зробити ілюзію, що вони щось їдять.
В цій тюрмі люди дуже крепко схудли. Я мав вагу 50 кг, в той час як нормальна моя вага 74 кг. Знаю людей, які були кремезні до того, важили 110 кг, і мали вагу 55 кг і були схожі на в’язнів концтабору
Читайте також: Зникненням журналіста УНІАН, викраденого окупантами з передмістя, займається СБУ
Дмитро згадує, як одного разу бранців вивели на так звану прогулянку в тюрмі, один з охоронців підійшов до нього і сказав російською мовою “Добро пожаловать в Бухенвальд”.
І він хвалився цим: що, дивіться, тримаємо українців у концтаборі. Окрім того, що був голод, був великий холод.
Ця тюрма майже не опалювалася і 9 місяців на рік ми щоденно з 6 ранку до 10 вечора мусіли ходити, рухатися. Тому що ти як тільки зупинявся, відразу замерзав. А лягти чи сісти на ліжко не дозволяли, тим більше, не дозволяли взяти ковдру, одягнути її на себе, щоб зігрітися.
Окупанти докладали всіх зусиль, щоб ми мучилися і дуже погано почувалися
Щоранку в тюрмі звучала радянська музика та гімн Росії, який змушували співати людей, викрадених з України. Якщо росіянам видавалося, що хтось співає тихо чи невиразно, могли його побити або позбавити їжі.
Постійне приниження – ми не могли ходити рівними, ходили зігнутими, в прямому сенсі. Не можна було дивитися окупантам в очі, цим охоронцям тюрми.
Вони всі були в масках, ховали свої обличчя. Очевидно, чому вони це робили – вони усвідомлюють, що коять злочин
Разом із іншими бранцями Дмитра Хилюка перевезли до іншої тюрми – великої виправної колонії у Володимирській області, на 200 км на схід від Москви.
Там нас, українців – і цивільних, і військових – утримували в трьох великих корпусах. Щоб ми не перетиналися з російськими ув’язненими, які були засуджені за ті чи інші злочини.
Там був інший елемент психологічного катування – окрім того, що був так само голод і так само приниження, побої, нам на повну гучність з ранку і до 10-ї вечора до відбою вмикали російські пісні, радянські пісні – 60-их, 70-их років. На повну гучність. Грала по колу ця музика. Це дуже виснажувало, дуже напружувало
У обох ізоляторах цілодобово не вимикали світло, щоб люди спали при яскравому освітленні. Також застосовували побої:
Більше били молодих хлопців. Тих, хто мав кремезну статуру або мав якісь військові спеціальності, бойові. Але, підкреслюю, били всіх – і тих, кому 22 роки, і тих, кому 60 років.
Не дивлячись не те – цивільний ти, чи військовий, проявляєш ти лояльність до тюремної охорони чи ні. Ти українець і цього було достатньо для них для того, щоб тебе бити
Слова російського тюремного охоронця: “А кто дал вам право так хорошо жить”
У таких умовах журналіст Дмитро Хилюк пробув до 23 серпня 2025 року. Його звільнили в рамках чергового обміну військовополоненими:
Але хочу підкреслити, що в точно таких умовах залишаються в російських тюрмах понад 2 тисячі цивільних людей. Які ні в чому не завинили, які не є комбатантами, яких було просто викрадено. Можливо, спочатку для обміну, а зараз, можливо, з метою шантажу.
Одного разу ми спитали охоронця тюрми: “Ми розуміємо, що між нашими країнами є війна, що ви люди у погонах, що ви виконуєте накази. В тому числі, охороняючи нас. Але чому ви нас ненавидите персонально. Чому така ненависть, образи, побої. Нам немає з вами чого ділити – ми з вами ніколи в житті не перетиналися”. І цей чоловік відповів: “А кто дал вам право так хорошо жить
Справжня причина вторгнення РФ – не у зовнішній політиці України
У чому полягає російська брехня – вони кажуть, що вони напали на Україну, тому що їх не влаштовує зовнішня політика України. Тому що не хочуть, щоб Україна була в НАТО, вони не хочуть європейського поступу України. Вони кажуть, що вони напали, бо в Україні є утиски російської мови, російськомовних, що в Україні недостатня пропаганда російської культури. Так от, я хочу заявити, що все це неправда. Це брехня.
І на доказ того я хочу привести такий приклад: в другій тюрмі в селищі Пакіно є одна камера, в якій утримують так званих “отказніків”.
Це люди, близько 10-ка, які заявили про те, що хочуть бути громадянами Росії. Що вони відмовляються від українського паспорта. І хочуть отримати російський. Вони заявили про це близько 2-ох років тому. Їх помістили в одну камеру, окремо від інших бранців. Але попри їхню лояльність до Росії вони утримуються в тих самих точнісінько умовах, що і ми. Так само їх б’ють, так само їм дають мало їсти, і жодного позитивного ставлення попри їхню лояльність вони не бачать.
Це про те, що головна, єдина причина війни, нападу Росії на Україну – стерти українську ідентичність. Вони хочуть, щоб нас не було як нації, щоб ми не були українцями, щоб були “потєнимі хохламі”. Якими вони звикли нас бачити за часів радянської доби
