Про це розповіли у Скарбниці Національного музею історії України.
Серед людей, які створюють красу своїми руками, особливе місце посідають ювеліри. Це одне з найдавніших занять.
Перші ювелірні цехи з’явилися у Стародавній Греції. У них майстри виготовляли прикраси із золота, срібла, широко використовували самоцвіти й перли.
Добре розвиненим ювелірне мистецтво було й на Русі. Для виготовлення прикрас давньоруські майстри використовували різноманітні техніки: карбування, гравіювання, паяння, філіграні, інкрустації кольоровими емалями.
Прикраси носили як молоді дівчата, так і заміжні жінки. Популярними в Україні були намиста й дукачі, що обирали жінки, які жили у шлюбі. Такі прикраси передавали у спадок із покоління до покоління.
Відомі музеї світу пишаються своїми колекціями давніх і сучасних прикрас. Зберігаються вони і в Національному музеї історії України.
Донедавна своє професійне свято українські ювеліри відзначали 31 січня. З’явилося воно у 2000-х роках за ініціативи росіян. Вони називали це свято «всесвітнім», однак ніде, окрім країн СНД, його не святкували.
2020 року українська ювелірна спільнота обрала іншу дату для свого професійного свята – 21 червня. Вона пов’язана з тим, що саме цього дня 1971 року археологічна експедиція під керівництвом Бориса Мозолевського знайшла найвідомішу ювелірну прикрасу на території України – скіфську пектораль.
Свято українського ювелірного мистецтва поки що не має офіційного статусу, але щороку стає масовішим, що свідчить про громадянську позицію наших ювелірів.