ЦУМ: буремна історія київського стилю

11:41 12.04

Головний універмаг Києва і країни – ЦУМ. Місце показової торгівлі, добробуту, розваг, моди та правильних “сніжинок”.

ЦУМ: буремна історія київського стилю

Зискове місце

Наприкінці XIX століття ділянка землі, на якій нині розташований київський ЦУМ, належала двом власникам.

Будівля за адресою Хрещатик, 42 (за тодішньою нумерацією) належала австрійському комерсантові Антону Шанцеру, власнику першого київського кінотеатру. Торгівля не входила до його сфери інтересів, тому тут – концертна зала, клуб спілки кадрових офіцерів та склади, а в розташованому у дворі одноповерховому приміщенні – невеличка друкарня та склад кінофільмів.

А от маєток на розі Хрещатика і Фундуклеївської (нині Богдана Хмельницкього) з 1894 року належав Якову Бернеру. Купивши цю ділянку, купець І гільдії швиденько організував на ній прибутковий комплекс. Тут працюють крамниці, готель та перукарня. Клієнтів ваблять не лише численною рекламою товарів на вивісках та у вітринах, а й експозицією науково-анатомічного музею, розташованого тут же.

Та більшовики поклали край зазвичай жвавій торгівлі у цьому місці: маєтки націоналізували, залишивши лише пару крамниць на першому поверсі, частину приміщень віддали під житло, а два верхні поверхи – під трудову школу.

Битва проектів

Громадянська війна остаточно понівечила торговельно-розважальний комплекс Бернера: ремонтувати було нічого, тому все довелося знести. Та ламати – не будувати. Звести нову будівлю вдалося лише з третьої спроби.

У 1923 році на місці нинішнього ЦУМу починають будувати щось грандіозне. Вартість об’єкта на майже 5 тис. квадратів оцінюється у 1,7 млн карбованців – шалені гроші. Тут планують розташувати торговельний комплекс і “Будинок книги”.

Та раптом, коли будівля вже наполовину зведена, всі роботи припиняються, а архітектори отримують завдання докорінно змінити проект. Найбільше претензій до фасаду. Найпоширеніше пояснення – зміна політичної ситуації, а відтак і будівельної моди. Тепер треба щось суворіше. Автору недобудованого “цегляного титаніка” Миколі Холостенку навіть не дають змогу відкоригувати проект – об’єкт повністю перебудовують.

Яким міг би бути київський ЦУМ, тепер можна побачити у польському Вроцлаві, де у 1928 році з’явився точно такий же торговельний комплекс, як планувався в Києві, але вже під авторством архітектора Еріха Мендельсона.

А що ж тим часом у Києві? Житловий будинок на два входи. Це ще один нереалізований проект на розі Хрещатика і Богдана Хмельницького. Алгоритм той же: ідею схвалили, будівництво майже завершили, але раптом передумали, забракували і повністю переробили.

Знайомий нам ЦУМ – це третій за рахунком проект, на зведення якого пішли 2 роки. Урочисте відкриття універсаму відбулося 1 травня 1939 року. Німецька окупація, яка перетворила Хрещатик у суцільну руїну, обійшла його стороною. А у ході повоєнної реконструкції будівлю хіба що розширили, збільшивши торговельні площі з 5 до 9 тис. кв. м, та фасад зберігся до наших часів у своєму початковому вигляді.

Фото: kyivpastfuture.com.ua
Фото: retroua.com

Остання перебудова-реконструкція, що обійшлася у $100 млн і була завершена у 2016 році, також не зачепила історичний вигляд будівлі – все-таки пам’ятка архітектури.

Фото: fun.livejournal.com

Головне будівництво

На стадії зведення це був об’єкт номер один республіканського масштабу. Його чекали, про нього писали всі газети. Коли ж двері нового торговельного комплексу нарешті відчинилися для відвідувачів, кажуть, у них був шок – це не магазин, а палац. Тому було своє логічне пояснення. Перенесення столиці з Харкова до Києва зобов’язувало: потрібен був торговельний комплекс, що максимально відповідав би визначенню столичний.

Тут готувалися комфортно приймати 15 тисяч відвідувачів щоденно. В інтер’єрі повинні були відчуватися розмах і розкіш. А тому – широченні сходи з шикарними перилами, колони з капітелями, мармур та велика кількість дзеркальних поверхонь. Та головна родзинка – ліфт. Проїхатися на ньому – деякі відвідувачі йдуть до універмага виключно заради цього. Переважна більшість киян тут робить це вперше у житті.

Після реконструкції на початку 60-х тут з’являється чергове технологічне чудо – ескалатор. Такого точно немає в жодному магазині не лише Києва, а й усієї України. І це ще один привід навідатися до магазину.

Фото:rau.ua

Що продавали у ЦУМі?

Все. І це цілком правдива відповідь. Тут можна було купити хоч канцелярські дрібнички та гудзики, хоч італійські чоботи й кришталь. Правда, перше – хоч щодня і в асортименті, друге – якщо натрапиш та вистоїш чергу. Але доступним було все. Асортимент – 50 тисяч найменувань. Статус торгового закладу не впливав на ціну, навіть навпаки, багато товарів мали поміркований цінник, адже тут продавалася продукція всіх українських виробників.

Фото: fun.livejournal.com

Крім того, ЦУМ виконує роль логістичного центру для розподілу дефіцитних товарів. З заводів та фабрик вони потрапляють до головного універсаму, звідки за квотами розподіляються по київським підприємствам. Великим і поважним – більше, меншим – за залишковим принципом.

Бували дефіцитні товари й на полицях універсаму, а от торгівля з-під прилавку – табу. Принаймні, так стверджують його колишні працівники. Мовляв, статус магазину зобовязував дбати про репутацію. Продавці бачили італійський одяг часто, але могли про нього лише мріяти.

Разом з тим всі добре знають, що діяв у магазині і елітний відділ на п’ятому поверсі для партійних босів та “своїх”. Тут же пізніше працювала валютна секція, де можна було купити імпортні парфуми та алкоголь. Поруч у кафе пропонували справжню турецьку каву. Та кажуть, чи не найбільш ходовим товаром тут було мило Camay, яке хапали навіть з цінником у $1,75.

Практикували у магазині й покази мод. На подіумі першого поверху моделі демонстрували новинки сезону, а також перевіряли реакцію потенційних покупців на фасони, які ще не пішли у масове виробництво. Звісно ж, без будь-яких елементів шоу та епатажу.

Показуваний одяг годився для носіння, а демонстрували його моделі максимально схожі на середньостатистичну українку за фактурою. Єдина проблема: попри шалений попит на такі презентації проходили вони вкрай рідко. Квитки коштували копійки, але їх треба було встигнути завчасно купити.

Фото: antikvar.ua

Чиновник митцю не товариш

Вітрини ЦУМа. В останні роки вони неодноразово отримували престижні галузеві відзнаки. Зимові композиції “Калейдоскоп” у 2018 році увійшли в short-list міжнародного конкурсу вітриністики The Visual Merchandising and Display Awards (VM & Display Awards).

Та кажуть, президент Франції Шарль де Голль під час візиту до Києва ще у 1966 році був зачарований цумівськими вітринами. Правда то чи байка, вже не взнаємо.

Та факт – кияни та гості столиці могли годинами роздивлятися “живі” міні-вистави, які розігрувалися за склом універсаму ще півстоліття тому. Одягнений у вишуканий костюм чоловік-манекен неквапливо повертає голову до своєї подруги з модельною зовнішністю і – подарункова коробочка в його руках чарівним чином розкривається. Кінетичний красень підносить їй красиво оформлені парфуми та яскравий шалик.

Часто кияни згадують і механічного водолаза, який увесь день невтомно “пірнав” униз оформленої під морське дно вітрини, де розкривав мушлю з перлиною всередині. Так ЦУМ рекламував нову колекцію прикрас.

Фото: www.buro247.ua

Композиції та сюжети у вітринах змінювалися щотижня, глобальне переоформлення відбувалося до Нового року, 8 березня, 1 і 9 травня, а також перед початком навчального року.

Фото: buro247.ua

По цей бік вітрини – усе завжди було ефектно й бездоганно. Нюанси – за лаштунками.

У радянські часи ЦУМ був підпорядкованим Управлінню торгівлі, а тому кожне творче рішення проходило ще й сувору чиновницьку цензуру.

Про неї згадує Стелла Мосонжнік, яка у 70-х роках під керівництвом генія вітриністики Євгена Шереметьєва працювала художником-оформлювачем в ЦУМі:

Свого часу начальник Управління торгівлі, якийсь Ассістов, дивлячись на вітрину парфумерії, де стояла головка Нефертіті без корони, заявив Шереметьєву: «Що це ти поставив туди бабу з проломленою головою? У нас що немає нормальних українських жінок?»

Творча команда також запам’ятала передноворічне авральне переоформлення універмагу до Новорічних свят 1973 року. Коли колектив вже був готовий прикрашати торгові зали та вітрини величезними пінопластовими сніжинками, згори прийшла вказівка, що у Радянському Союзі вони можуть мати лише п’ять кінців, асоціативно відсилаючи до зірки. Чиновники були невблаганні.

“Не допомогли каталоги, посилання, наукові статті. Всі коробки, всі упаковки – все перероблялося на п’ять кінців всупереч матінці-природі. І тоді наш Євген, озброївшись величезним ножем, власноруч став робити брит-милу (обрізання) всім сніжинкам”, – згадує художниця.

Фото: buro247.ua

Часи змінилися. Тепер вітрини головного універмагу – це лише творчість. У 2019 році цумівська “Фабрика подарунків” була визнана кращим проектом року за версією американського журнала VMSD (Visual Merchandising and Store Design) та отримали номінацію Гран-прі (Best in Show) на міжнародному конкурсі VMSD’s 2020 International Visual Competition.

Використані джерела:
Документальный фільм “ЦУМ 80”,
“Геній київський вітрин” (“Антиквар”).

 

Великий Київ у Google News

підписатися
    загрузка...