4 вересня 1965 р. у київському кінотеатрі «Україна» під час показу фільму «Тіні забутих предків» відбувся перший в Україні публічний протест проти офіційно замовчуваної першої хвилі політичних репресій серед інтелігенції у постсталінський період, що став також першим публічним правозахисним виступом на теренах СРСР.
В епіцентрі цієї події були такі відомі нам нині постаті як Іван Дзюба, Вячеслав Чорновіл та Василь Стус.
І саме 4 вересня, але вже 1985 року, в карцері мордовського табору для політв’язнів загинув Василь Стус — український поет, прозаїк, літературознавець, правозахисник, борець з радянською тоталітарною системою.
Як відомо, Стус не міг миритися з політикою радянської влади щодо посилення ідеологічного тиску та репресій проти дисидентів. У 1968-му році він був одним із підписантів «Листа 139-ти», адресованого Генсеку ЦК КПРС Леоніду Брежнєву та першому секретареві КПУ Миколі Підгорному. У листі українська інтелігенція вимагала припинити незаконні політичні арешти та утиски інакомислячих.
Василь Стус направляв відкриті листи до Спілки письменників та центральних партійних органів, в яких критикував тоталітарну радянську систему, спрямовану на порушення та знищення прав і свобод людини в СРСР. 1979-го року увійшов до Української Гельсінської групи.
Двічі відбував покарання в таборах. У 1976-му році, відбуваючи перше покарання написав відмову від радянського громадянства: «…Бути радянським громадянином – значить бути рабом…».