Про це розповів розробник програми для компостування BioBin і керівник рециклінгової компанії GreenAge Артем Миргородський у Facebook.
“Взяли зразки в дистриб’юторів. Знайшли хіміків, які проконсультували нас. Вивчили десятки звітів профільних організацій і компаній. Закомпостували”, — розповів Миргородський про дослідження.
Результати роботи:
1. Жодні документи та сертифікати не дають повної інформації про реальний склад представленого в Україні біопосуду.
2. Сировина для виготовлення біопосуду (тростина, кукурудза) вирощується з великим вмістом пестицидів і споживання води та ґрунтів. На це йде вдвічі більше ресурсів, ніж інші види пакування. Кукурудзу можна було використати в сільському господарстві з меншим вуглецевим слідом.
3. Біопластик містить шкідливі речовини (добавки, хімікати, пластифікатори), які важко виявити навіть у лабораторних умовах. Хімікати групи PFAS використовуються для жиро- та вологостійкості, але водночас украй стійкі (не розкладаються та накопичуються в організмі).
4. Біопластик буває Biodegradable та Biobased. У другому може бути до 75% нафтопродуктів, і він не буде біорозкладним. Навіть біорозкладний пластик потребує спеціальних умов компостування, яких немає в Україні.
5. Якщо компостувати Biodegradable біопосуд, потрібно виділяти в окремий потік. Такий компост технічний, не матиме комерційної цінності як фінальний продукт. Отже, за таку послугу клієнт має сплачувати додаткову ціну.
6. Біопластик створює проблему в галузі сортування та перероблення плівок і пластику. На око відрізнити цю продукцію дуже важко, а в потоці — тим паче. Утім, вона має іншу природу та псує сировину під час технологічних процесів.
7. Якщо біопластикова продукція потрапляє на сміттєвий полігон (в Україні та за кордоном саме так і відбувається), то її використання в принципі не має сенсу. А враховуючи токсичний склад і вуглецевий слід, може бути ще менш виправданим.