За легендою, на горі, де нині розташований Флорівський монастир, у давнину ховали відьом. А згодом на цьому ж місці розгорнулося церковне кладовище за яким доглядали монахині. Якось одна з сестер вийшла на гору і зникла. Жінку довго шукали, аж поки та не з’явилася в монастирі.
Проте не надовго. Монахині прийшли шукати на сестру в келії, зачиненій ззовні, але та розчинилася – вийшла крізь вікна чи двері. Куди саме – невідомо.
Тепер розповідають, що на горі можуть як і раніше зникати люди – яких знаходить колишня мешканка монастиря.
Чим живе Флорівський монастир у Києві
Найдавніший відомий документ, який стосується історії Флорівського монастиря, – привілей польського короля Сигізмунда II від 17 травня 1566 р. на ім’я київського воєводи князя Костянтина Острозького, в якому жіночий Флорівський монастир надавався київському протопопу Якову Гулькевичу у спадкове володіння.
З 16 століття насельницями монастиря були прості дівчата, жінки з сусідніх сіл, а ось вже до 18 століття черниці були освічені, знали філософію, грамоту, мови. Небесними покровителями Флорівського монастиря вважаються святі мученики Флор і Лавр. Напочатку ХХ століття Флорівський монастир був дуже великим – в ньому було 800 насельниць та 5 діючих церков.
Головний убір, пошитий самими ж сестрами за стародавніми традиціями XVI століття. Своєю округлою формою камилавка нагадує чорний дамський капелюшок, окантований хутром. Монахині нині шиють церковний одяг та храмові речі, використовують стародавню методику вишивки золотом і перлами, мають власні іконописну та золотошвейну майстерні.
Нині у Флорівському монастирі є так звана богадільня, куди приймають та доглядають за монахинями, що хворіють та потребують паліативної допомоги.
Наприкінці листопада 2019 року в монастирі стався скандал – бо після призначення нової ігуменьї киян просили розібрати котів. Начебто черниця не так сильно любила котів, як її попередниця та казала, що чотирилапі пцхнастики заважають богонатхненному життю монахинь.
Зрештою, захисники тварин зробили оголошення та роздавали котів охочим – у різні куточки Києва.
“В монастирі завжди жили приголомшливої краси надзвичайні мудрі коти, візьміть кошеня він чудовий і принесе щастя”, – рекламувала котів місцева прихожанка.
Монахині з котами навіть сиділи біля паркану біля входу до монастиря та просили киян, які йшли поруч, взяти кота додому.