Цьогоріч тенденція не змінилася і кількість випадків домашнього насильства зростає. Попри чисельні державні ініціативи із запобігання та протидії генденрно зумовленому насильству, роботу міжнародних фондів, громадські ініціативи проблема досі залишається гострою.
Тему домашнього насильства “ВК” говорив з директоркою Київського міського центру гендерної рівності та протидії насильству, головою ГО «Асоціація експертів із запобігання та протидії гендерно зумовленому насильству» Тетяною Зотовою.
— Пані Тетяно, тема домашнього насильства виходить назовні й в суспільстві все частіше говорять про нього. Навіть відомі люди все частіше роблять так званий «камінг аут» та діляться своїм гірким досвідом. Що відбувається насправді? Більше випадків чи більше уваги?
— Все вірно. Буду відвертою – статистика не втішна, домашнього насильства стало більше. Розповім про Київ. У 2023 році до нас за допомогою звернулося на 60 % більше людей, ніж у 2022 році. І уявіть собі, що у цьому році людей, які потребують допомоги ще більше. Для прикладу, усі наші кризові кімнати та притулки на початку року були заповнені майже на 100 %.
Причини очевидні. Усі ми травмовані війною, але ці травми по-різному проявляються. Але вже зараз можна констатувати, що кількість випадків гендерно зумовленого чи домашнього насильства збільшилася, причому воно стало безжальнішим.
І друге припущення, щодо підвищеної уваги також вірне. Ця проблема дійсно виходить із-за зачинених дверей назовні. Люди більш обізнані, розуміють, що домашнє насильство – це не «ОК» і терпіти його не можна. На щастя, зараз є багато місць та сервісів, де можна отримати дієву допомогу. Причому ця допомога безоплатна, безумовна та анонімна. Власне, це наш профіль – допомагати постраждалим.
— Розкажіть про історії людей, які до вас потрапляють? Чи багато у них спільного, чи вони різні? Хто найчастіше звертається за підтримкою?
— До нас потрапляють дуже різні люди. Різного віку, соціального положення та зі своїми історіями. Це не обов’язково мами з дітками, яких кривдять чоловіки. Це можуть бути й люди похилого віку, які страждають через насильство з боку дітей чи родичів. Також хочу розвінчати міф, що від домашнього насильства страждають лише жінки. Близько 20 % наших клієнтів – чоловіки.
Хочу, поділюся з вами однією складною історією, яка відбулася в цьому році й найглибше вразила особисто мене. В нашу кризову кімнату привезли 22 річну жінку з трьома дітьми. Старшій дитині 9 років, а молодшій – менш як рік. Так, жінка народила в 13 років. Жінка була побита, діти — в жахливому стані. Вони навіть не мали нормального одягу та взуття. Дітей привезли без взуття, а у задерев’янілих від бруду шкарпетках.
ЇЇ привезла одна з чотирьох мобільних бригад, що працює в Києві. Це спеціальна служба для екстреної допомоги постраждалим від домашнього насильства. Бригаду викликала поліція, приїхавши на виклик.
Наші фахівці почали допомагати жінці – відвезли її до лікарів, почали працювати соціальні працівники та психологи. Скажу більше – наші фахівці настільки були вражені історією жінки, що принесли з дому та купили все необхідне для цієї родини.
Наразі ця історія ще не закінчена, адже жінка отримала лікування та допомогу але оговтавшись почала стверджувати, що у неї все добре та …повернулася до кривдника. Нині з родиною працює служба із захисту дітей.
Уявіть собі, вона мала шанс з нашою допомогою змінити своє життя на краще, але не захотіла цим скористатися, адже не уявляє, як можна жити інакше. Я свідомо розповідаю про негативний кейс, щоб показати, що більшість постраждалих від домашнього насильства не можуть відразу піти від кривдника. Шлях виходу з кола насильства складний, довгий та потребує неабияких сил не лише від постраждалої, а й від фахівців, які підтримують на цьому шляху. І це не стосується лише України – це спільна риса домашнього насильства у всіх країнах.
— І що тоді робити людям, які потрапили у пастку домашнього насильства?
— Я б окреслила перші три перші кроки, які треба зробити, щоб вийти з кола домашнього насильства та врятувати себе та дітей.
По-перше, це усвідомлення та чесність з собою. Усім, хто стикається з домашнім насильством необхідно зрозуміти, що проблема сама собою не вирішиться. Так буває лише в книжках, що кривдник зник чи змінився і проблема розвіялася. У житті все навпаки – з часом часові проміжки між насильницькими діями стають все коротшими, а насильство – жорстокішим.
Також не слід забувати про дітей, адже коли є домашнє насильство, діти завжди є постраждалими, навіть якщо вони безпосередньо не зазнали фізичного насильства. Коли дитина спостерігає насильство дома, то отримує серйозні психологічні травми. Це вже доведено.
Вдруге, необхідно шукати допомогу. Не боятися, не думати про засудження. Говорити — не соромно, соромно – мовчати й наражати себе і дітей на небезпеку. Отож, коли людина вирішує розривати коло насильства та піти від кривдника, необхідно шукати допомогу. Це спеціалізовані сервіси (так називаються служби, які допомагають постраждалим від домашнього насильства).
Втретє — йти. Наважитися та змінювати життя. Допомога поруч. На прикладі Києва, можу сказати, що у нас розвинена мережа спеціалізованих сервісів. На основі Київського міського центру гендерної рівності працюють денні центри, притулки, кризові кімнати. Подібні сервіси успішно функціонують у багатьох містах України. Щоб дізнатися більше треба лише зателефонувати на «Телефон довіри». Ми надаємо психологічну, соціальну, інформаційну та юридичну допомогу постраждалим. Важливо, що вся допомога для постраждалих безоплатна. Вихід з кола насильства зі сторонньою допомогою буде легшим та швидшим.
— На початку розмови ми торкнулися теми війни. А можна детально, як саме війна вплинула на ситуацію?
— Цікавий факт, але після повномасштабного нападу росії, кількість випадків домашнього насильства зменшилася. Певно були інші проблеми, та і величезна кількість жінок та дітей виїхали з України.
Але нові виклики та проблеми наздогнали нас у 2023 році. Саме тому ми розробили та запроваджуємо нові програми допомоги людям у контексті війни.
А проблем дійсно багато. По-перше, це збільшення кількості домашнього насильства. Адже наші люди знаходяться у постійному стресі. Вони переживають за своє життя та майбутнє, адже ніхто нам не скаже, коли скінчиться війна. Все це призводить до погіршення ментального здоров’я, і як результат, збільшення насильства.
Друга велика проблема, з якою нещодавно почали працювати – психологічний стан членів родин військовослужбовців та військовослужбовиць. Мами, дружини, сестри, діти знаходяться у постійному стресі коли знають, що їх рідні на війні й кожної секунди можуть загинути.
Окрема категорія – люди, близькі яких вже загинули на війні. Усі ці люди потребують спеціальної психологічної, соціальної та юридичної допомоги.
А також це родини, ветеранів та ветеранок. Їхні близькі вже повернулися з війни, але іншими людьми, яким важко призвичаїтися до тилового життя.
Хочу поділитися історію однієї жінки. Вона переживала складний період через стан свого чоловіка, який повернувся з війни після важкого поранення. Вони були на межі розлучення. Потім, описуючи свій шлях, жінка розповідала, що кілька разів приїздила до нас, але не наважувалася відкрити двері центру та увійти, адже не розуміла, чим їй допоможуть. На щастя вона зробила це. Їй вдалося вмовити чоловіка також звернутися до психологів і їх життя налагоджується.
Це пілотний проєкт, над яким працюємо. Надалі сподіваюся на масштабування його в інших містах України. І буду з вами відвертою – попри великий досвід наших фахівців, їм було важко працювати з родинами військовослужбовців. Але це необхідно робити, адже Україна зіштовхнулася з безпрецедентним насильством з боку росії. І його наслідки будуть важкими для кожного з нас ще довгі роки.
Зазначу, що багато цих проєктів реалізуються за підтримки Київської міської влади та Фонду Народонаселення ООН в Україні – UNFPA Ukraine.
У підсумку зауважу, що досвід провідних країн свідчить, що оптимальним є шлях превенції чи попередження домашнього насильства. Це заощаджує соціальні та економічні ресурси суспільства. Іншими словами – важливо привчити людей до нульової толерантності до насильства, ніж потім долати його наслідки.
- Телефони, за якими можна звернутися за допомогою в Києві: з мобільного – (044) 272 15 00, з стаціонарного – 15 00
- Контакти мобільних бригад: лівий берег – 096-267-48-40, 099-679-23-87; правий берег – 096-267-48-24, 099-679-23-74.