Через ліс – у минуле. 10 фактів про улюблений трамвайний маршрут

13:20 13.10

Осінь  – чудова пора року для прогулянки за одним з найстаріших трамвайних маршрутів Києва. 

Через ліс – у минуле. 10 фактів про улюблений трамвайний маршрут

Від Контрактової площі через Межигірську вулицю до Кирилівської, а далі – через Куренівку та густий і по-осінньому яскравий ліс – аж мало не до самих берегів річки з дивною назвою Котурка. Це маршрут міського трамваю №12, що ходить з Подолу до Пущі-Водиці. Відстань у 19,5 км він долає за годину. За цей час за його вікнами видніються й легендарні київські гори: Юрковиця, Щекавиця та Кирилівська, а потім – і пивзавод на Подолі, де наприкінці ХІХ ст. підприємливий купець Микола Хряков варив чудовий пінний напій на привезеному з чеського Пльзеня обладнанні. І Кирилівська церква, заснована як родовий монастир ще київським князем Всеволодом ІІ Ольговичем з роду Рюриковичів у XII ст. 

Між іншим, за цим маршрутом курсує й екскурсійний трамвай. Це тригодинна прогулянка, у вартість якої включені чай зі смаколиком та цікава розповідь про визначні місця за вікном. Поїздка на звичайному обійдеться у символічні 8 грн в одну сторону, й без вражень теж не залишить.

Що далі від центра, тим менше зупинок робить трамвай, і менше люду заходить-виходить на них. А швидкість трохи збільшується. Незабаром міські пейзажі закінчуються, починається густий ліс. Він виглядає дивовижно у будь-яку пору року, але найяскравіше – восени. 

У деяких місцях крони дерев розрослися так густо, що утворили живу арку над рейками. Чимало туристів відправляються на Пущу-Водицю саме за цим клаптиком дороги. У цьому природою створеному тунелі відразу виникає заспокійливе відчуття віддаленості від міської метушні. Саме за цим заміським спокоєм кияни їхали у сторону Пущі-Водиці й 100 років тому. 

У кінці ХІХ століття Київ охопив будівельний бум – прибуткові будинки, приватні особняки та громадські заклади зводяться один з одним. Весь центр міста – то одне велике будівництво. Разом з тим кияни скаржаться на незручності та задуху від багатоповерхової кам’яної забудови, вони хочуть тиші, сонця й свіжого повітря.    

Київський купецький староста та гласний (депутат) міської думи Микола Чоколов пропонує організувати дачне містечко в місцевості Пуща-Водиця з її гектарами соснового бору. Колись тут була ще й річка Водиця, що дала назву поселенню, але пересохла у XVІІІ ст. Та Горенка й Котурка з їхніми чистими водами та каскадами ставів залишилися.

Міська влада погоджується з пропозицією віддати Пущу-Водицю під будівництво дач – територію ділять на 7 вулиць на нарізають на них 600 ділянок. Купити не можна жодну – право власності міська дума залишає за собою, але орендувати – хоч на 99 років. 

Початок масового будівництва дачних будинків розпочався на межі двох століть і тривав більше 10 років. 

План дачних ділянок. Фото з відкритих джерел

Тут мешкала заможна публіка: купці, службовці високого рангу, інтелігенція. У списку тогочасних дачників значаться Володимир Ніколаєв та Едуард Брадтман, які у різні часи посідали посаду головного міського архітектора, та цегельний магнат Михайло Ріхерт. Мав тут будиночок і Яків Каплер – відомий київський кравець. Йому належала крамниця на Хрещатику, в якій можна було не лише купити сукню наймоднішого фасону, а й замовити будь-який наряд за зразком з іноземного журналу. 

Фото: будинок Якова Каплера, вул.Федора Максименко, 9. Джерело: smarttravels.com.ua

Залишки колишньої розкоші

З тих “золотих” часів до наших днів дожили кілька десятків дач, проте більшість з них за радянських часів пережили не лише націоналізацію, а й перебудову. Тож незайманими залишилися хіба що кілька будинків. Й на жаль, вони перебувають у жалюгідному стані. Закинуті, занедбані, з чорними дірами вибитих вікон… Втім, навіть на облуплених фасадах ще проглядається їхня колишня краса. Зокрема, непогано зберігся будинок вже згадуваного кравця Якова Каплера на вулиці Федора Максименка, 9. На вулицях Миколи Юнкерова та Квітки Цісик теж є кілька будинків, що нагадують про той благополучний період в історії Пуща-Водиці, коли тут з’явилися не лише просторі красиві будинки для літнього відпочинку, а й кінотеатр, літній театр, магазини, школа й навіть церква. З особливих благ цивілізації – телефонний зв’язок та зручне транспортне сполучення з містом.

У 1900-му дачне містечко з’єднали з Києвом трамвайним маршрутом. Перший був на паровій тязі, але через чотири роки його замінили на електричний. Тоді він мав номер 19, а його маршрут починався на Щекавицькій, тобто був коротшим на кілька зупинок. А отже, в цілому, він зберігся з 1904 року до наших часів майже без змін. Дванадцятим він став після громадянської війни, коли кількість маршрутів скоротилася й довелося провести ревізію в їхній нумерації.

Фото: храм преподобного Серафима Саровського. Джерело: uatravel.info

Де шукати враження

На в’їзді до Пуща-Водиці є корисний інфостенд – план селища, на якому зокрема позначені будівлі, що мають історичну цінність. Один з таких об’єктів – храм преподобного Серафима Саровського, розташований за адресою вул. Миколи Юнкерова, 42.

Він тут з’явився на початку 20-го століття за ініціативи власників дач, які просили у міської влади чотири вільні ділянки у самому центрі дачного містечка під зведення церкви.

Як писали вони у листі до міського голови, ці ділянки загальним розміром в одну десятину [1 га] “являють ту зручність, що вони знаходяться в центрі дачного селища, лежать на лінії трамвая, на видному місці, мають рівну поверхню, і майбутня церква буде тут ліпше охоронювана, бо знаходиться поблизу населених навіть в зимовий час дач”.

Церква вийшла не зовсім такою, як мріялася. Проекти міських архітекторів Едуарда Брадтмана та Іполита Ніколаєва подобалися дачникам, але були відхилені міською владою через надто високу вартість робіт. Дешевший варіант храму – деревяний, з обкладеним цеглою лише першим поверхом – був освячений 12 грудня 1910 року. 

Храм встояв у часи радянської антирелігійної кампанії. Його двері були зачинені, а ікони розібрані місцевими мешканцями, але будівля вціліла. У повоєнні роки тут відновилися богослужіння.

Фото: склеп на території церкви. Джерело: new.pamyatky.kiev.ua

Ще один цікавий об’єкт для туристів –  виконаний у мавританському стилі склеп, розташований на території храму. Тривалий час вважалося, що тут похований Володимир Козакевич, який помер у 1913 році. Один з керівників Київського відділення Дворянського земельного банку зробив велику пожертву на зведення церкви та заповідав бути похованим на її території. Чому, власне, тривалий час і вважалося, що це його могила. Але у 2007 році у ході реставраційних робіт, коли відновили старовинні написи на фасаді склепу, виявилося, що тут похована жінка. На це вказують викарбувані на камені слова “упокій, Боже, душу раби спочилої твоєї”.

Фото з відкритих джерел

Та звісно, об’єкт номер один, заради якого варто їхати до кінцевої зупинки трамваю №12, – це природа. Ліс у Пуща-Водиці ідеально годиться для піших прогулянок. Він доволі світлий, не засмічений підліском. Йти можна за так званим маршрутом здоров’я – його схема є на вказівнику поруч з трамвайною зупинкою. Можна бродити й за власною програмою, адже всі доріжки добре втоптані.

За бажання можна взяти з собою на Пущу-Водицю горіхів та хліба – місцеві білки та качки будуть вдячні за гостинець.   

Фото: місток на озері Горащиха, Джерело: smarttravels.com.ua

Зовсім недавно місцевий парк пережив капітальну реконструкцію. Тут оновили покриття доріжок, облаштували новий ​​дитячий майданчик, і футбольне поле, встановили багато дерев’яних лавок та облагородили місток через озеро Горащиха. 

Влітку тут буває дуже людно, та з закінченням пляжного сезону у Пущі-Водиці тихо і спокійно.

Але загальне враження від прогулянки може скластися двояке. З одного боку, тут чекатиме чудова природа, тиша і спокій, достатні відстані для кардіопрогулянки на свіжому повітрі. З іншого – тут надто багато занедбаних та запустілих дворів і будинків, що залишає по собі сумовите й журливе відчуття. Втім, хоча б заради поїздки крізь лісовий тунель, за який маршрут має неофіційний статус найромантичнішого, сюди варто навідатися. 

Великий Київ у Google News

підписатися