Полон чи ізоляція — це досвід, який може залишити глибокий слід у тілі й психіці. Після нього людина потребує особливого підходу, уважності й підтримки. Тренерка ініціативи “Реабілітація травм війни” Олена Сек поділилася практичними радами, як вибудовувати контакт з військовим безпечно та з повагою, щоб допомогти, а не нашкодити.
Поради стосуються також медиків, адже саме вони часто стають першими, хто зустрічає звільнених із полону, зазначає Олена Сек.
Чому потрібен окремий підхід? Досвід ізоляції — це завжди компресія. Психіка звужується до мінімуму, необхідного для виживання.
Людина може втратити відчуття контролю над тілом, довіру до оточення, стати надчутливою до шумів, болю, дотиків.
Традиційні протоколи в такій ситуації іноді лише посилюють тривогу. Тому підхід має бути особливим: обережним, уважним, заснованим на повазі.
Основні принципи взаємодії
Безпека
Завжди пояснюйте, що будете робити. Уникайте раптових рухів чи різких дотиків. Навіть звичайне торкання плеча може викликати триґер. Питайте: “Можна я огляну вашу руку?”, і дійте тільки після згоди.
Суб’єктність і контроль
У полоні тіло ставало вразливістю, а вибір — недоступним. Тому тепер важливо відновити відчуття контролю. Навіть просте питання “Вам зручніше сидячи чи лежачи?” допомагає повернути людині відчуття власної сили.
Прогнозованість
Говоріть короткими, зрозумілими фразами. Попереджайте про наступні кроки, зменшуйте хаотичні переміщення. Людині потрібно знати, що буде зараз і далі. Це знижує рівень тривожності.
Робота з тілом
Після ізоляції пацієнт може або не відчувати власного тіла, або відчувати біль скрізь. Тому питання “Що у вас болить?” може бути непродуктивним. Краще конкретизуйте: “Ви відчуваєте дискомфорт у животі?”, “Цей біль тисне чи пече?”. Не поспішайте, дайте час відповісти.
Триґери
Звук дверей, медична процедура, запах можуть миттєво викликати реакцію — від агресії до “замороження”. Запобігти цьому допомагає стабільність, чіткі пояснення та повага до кордонів.
Вибір процедур
Виключте методи, що можуть нагадати катування. Зокрема уникайте фіксації, різких дотиків, інвазивних маніпуляцій. Забезпечте альтернативні варіанти, якщо це можливо.
Робота з травматичними історіями виснажує. Тож і самим фахівцям важливо вчасно розпізнавати втому від співчуття: роздратованість, апатію, цинізм. Допомагають короткі паузи між прийомами, дихальні вправи, фізична активність, супервізії та баланс “робота–життя