Про це завідувачка Центру медико-психологічної, соціально-реабілітаційної допомоги НДСЛ “Охматдит”, кандидат психологічних наук, психолог вищої категорії Олена Анопрієнко розповіла виданню Vogue Ukraine.
“Нині зросла потреба в екстреній психологічній допомозі, – пояснює Олена. – Це пов’язано з війною. Крім воєнної травми, це переселення, розлука сімей, інформаційні страхи тощо”. Психологи працюють і онлайн – не всі можуть дістатися “Охматдиту”: хтось за кордоном, хтось банально не може доїхати через проблеми з транспортом”.
За словами психологині, є діти, яких лякають новини. Їм страшно, вони не можуть впоратися.
“Наприклад, одна маленька пацієнтка з-за кордону постійно моніторить інформацію про війну, не може зупинитися – і не може впоратися з тривожністю. Є хлопчик, якй врятувався з містечка неподалік Бучі. Його переслідують інші страхи: він боїться, що впаде бомба, що загинуть батьки, що може статися щось страшне. Це постійно його мучить”, – розповіла Анопрієнко.
Один з її пацієнтів, 6-річний хлопчик з Маріуполя, – поводиться як дорослй, не плаче і не впадає в істерику. Три тижні вони з мамою та маленьким братом ховалися – без світла, без їжі, без води. Вони сиділи одягненими просто в коридорі свого зруйнованого будинку – це лишилося єдине безпечне місце. «У мене забрали дитинство, – говорив Олені малюк. – Згоріли мої іграшки та моя кімната».
У воєнний час трапляється багато психологічних розладів, говорить психолог. Наприклад, коли дитина пережила активні воєнні дії, перебувала там, де стріляли й бомбили, це гостра травма.
“Переселенці та евакуйовані переживають розлуку сімей. Ті, хто тоне в постійному інформаційному потоці, відчуває тривожні розлади. Застаріла травма – це коли людина боїться засинати, живе в постійному страху. Ступінь травматизації теж різний. Проте найважкіше – і дуже поширене нині – це те, що всі види травм накладаються на одну особу”, – резюмує Анопрієнко.
Нагадаємо, у Бучі робитимуть безкоштовний ДНК-аналіз для родичів загиблих.