Болото у центрі міста
Зразу після переїзду до Лондона я зрозуміла, що англійці одержимі птахами, конями, тенісом і вирощуванням капусти (сміється), ну і іншої городини у центрі міста.
Тут багато диких парків незвичних нам, киянам. Ми живемо у другій зоні Лондона. До прикладу, Біг Бен знаходиться у самому серці міста, у першій зоні і мені до Біг Бена – 20 хвилин на велику. Але наш район, це також центр. Тут дуже близько Темза, а через дорогу від нас – справжнє велике болото. Там колись було водосховище і потім його вирішили не осушувати, а влаштували природну заболочену територію. Тепер там болото, стежки, вимощені деревом, ставки, всюди очерет і спеціальні хатинки для спостереження за птахами, з віконечками і переліком птахів, яких можна побачити. Це зветься Wetland – мокрі землі, і таких земель у місті багато. Із безліччю качок, чапель, єгипетських гусей, є ще чорні великі птахи – корморани.
Британці спостерігають за птахами всюди – в парках, в садах. У більшості магазинів продаються марки для листів і біноклі. Якось я їздила на велосипеді на Південь, до Кройдона, Саттона, там цього очерету повно і води по коліна.
В парках мало ліхтарів і на ніч всі парки закриваються. Кенгсінгтон і Гайд Парк пізніше, а інші парки – приблизно о 21 годині.
Лисиці і олені
Кільки років тому мережі полонило одне дуже смішне відео, зняте у Лондоні. На відео біжить велике стадо оленів, за ними несеться песик, а за песиком – чоловік у піжамі, яких кричить «Фентон, Фентон!», намагаючись зупинити собаку і усю ту гонитву.
Один із найбільших парків – Річмонд Парк у Західному Лондоні. Там дуже багато оленів, а собак водять переважно на повідцях. Буває, що стада оленів біжать просто через дорогу.
Багато оленів і у Гемптон Корт – резиденції короля Генріха VIII, того, який страчував своїх дружин. Поголів’я оленів настільки велике, що їх іноді відстрілюють. Не городяни, звісно, тут таке нікому і в голову не прийде.
У першу ніч в Лондоні дивний звук не давав мені спати. Тоді я ще не знала, що гавкання лисиць, це звичайний звук нічного Лондона. У будинку, де ми живемо, господар раніше тримав курей в саду, тоді лисиці постійно сиділи на даху будинку. Вони дуже спритні, легко залазять на дахи, паркани, вільно ходять міськими вулицями, регулярно перевіряють смітники. Сказу тут ніхто не боїться, бо його у Лондоні давно немає.
Бездомних тварин у місті нема. Ми коли переїхали до Лондона, то пообіцяли доньці, що заведемо котика, але це виявилося не так просто. Ми обійшли багато притулків. Маленьке кошеня взяти нереально, це рідкість і всі всі хочуть маленьких. Дорослого взяти можна.
Спочатку обираєш собі улюбленця, приїздиш знайомитись, потім представники з притулку приїздять до тебе додому і дивляться, чи є там належні умови для котика чи песика. Собаки тут є буквально у всіх, без собаки почуваєшся не в своїй тарілці. Якось ми бронювали готель на узбережжі і там у стандартній формі, яку треба заповнити, був пункт «вкажіть кількість ваших собак».
Тварин беруть у притулках всі, в тому числі політики, це дуже популярно. Поруч із нами розташований притулок Баттерсі, саме звідти був взятий Ларрі – кіт Прем’єр-міністра Великобританії. Кіт має офіційний титул і Твіттер, за яким стежить уся Британія. І всі знають, що він б’є кота Міністра закордонних справ, який живе через дорогу.
Продукти і грядки
Лондон, це острівці висотної забудови і море вуличок із двоповерховими будинками, де у кожного є невеличкий садочок, там городяни для задоволення вирощують городину. На площах також можуть стояти ящики, в яких росте капуста і зелень. Містяни беруть собі і додаткові ділянки, це вже такі чималенькі городи, де ростуть смородина, порічки, агрус.
В маєтках теж є грядки, ми були у резиденції Чарльза Дарвіна, там дуже великий сад і розкішні яблука. Окрім спеціальних фондів та організацій, які наглядають за палацами та садами, гроші збирають і самі власники та волонтери, влаштовуючи різні події, а відомі британці допомагають утримувати пам’ятки. Якось ми з подругою пили чай біля палацу Фулем та ніяк не могли зрозуміти, чому всі жінки навколо такі чепурні, і потім раптом приїхала Камілла – дружина принца Чарльза, виявляється, вона допомагає утримувати парк і палац. А квіти в тутешніх парках, як в Україні – мальви, чорнобривці, іриси. Подекуди росте картопелька і, знову ж таки, капуста.
Тут екзотичні продукти простіше і дешевше купити, аніж щось просте. Наприклад, чорний хліб чи гречку знайти непросто, я їду за цими продуктами у турецькі та литовські магазини. Зате великі манго продаються по два на фунт, авокадо по чотири чи п’ять на фунт. Завжди смачні черешні і виноград, все недорого. А ось вишень і суниць не знайдеш.
Англійці дивно ставляться до фруктів на деревах. Коли ми в одному саду їли шовковицю з дерева, до нас підійшов чоловік і запитав, що це ми робимо і чи не боїмося наслідків. Я відповіла, що все моє дитинство пройшло із шовковицею, тож він навіть спробував ягоди. Вони тут їдять без остраху те, що продається в магазинах, а все, що висить на деревах, викликає недовіру.
Машини, метро і велосипеди
Громадський транспорт у Лондоні забитий, бо місто велике, затори на дорогах є завжди. Найзручніше їздити на метро. Зараз місто піклується про якість повтря і постійно збільшує low emission zone. Це зони, де діє обмеження на в’їзд на старих автівках. Тобто, заїхати ви можете, але заплатити за це доведеться чимало. Ми купували машину недавно і вже з усіма необхідними очищувачами. А друзі лишають свою машину, якій сім років, за два кілометри від дому. Зараз старі автівки дуже впали в ціні.
У Лондоні постійно збільшують велосипедні доріжки, машинам лишається все менше місця і це заохочує людей пересідати не велосипеди.
Медицина
Коли ти оселяєшся у Лондоні, першим ділом маєш дізнатися, де знаходиться General practitioner – це твоя поліклініка. Шукаєш найближчий такий центр, там є певна кількість лікарів-терапевтів, які всі – до твоїх послуг. На спілкування із терапевтом є 10 хвилин, а він, вислухавши про проблему, дасть направлення до іншого спеціаліста, чи на обстеження. Щоправда, того обстеження можна чекати місцяць, або і більше. Мені поки що вдавалося все робити швидко. Якщо чекати часу немає, треба казати, що дуже треба і додати трохи драматизму.
Лікарі тут працюють швидко, за 10 хвилин вони встигають вислухати, зробити агалізи і мінімальне обстеження. Швидка допомога приїздить тільки тоді, коли є загроза життю людини. Я якось викликала знайомій швидку, вони виїхали моментально, їхали хвилин 8, а вже дорогою розпитували всі деталі, чи пацієнт дихає, чи при свідомості.
Якщо є потреба, але життю нічого не загрожує, на emergency (швидку) можна приїхати самостійно. Я кілька разів із донькою їздила.
Цікаво, що дітям аж до 18 років зуби лікують безкоштовно.
За всі медичні послуги ми не сплачуємо у клініках. Національна система здоров’я забезпечує безкоштовну медицину. Але ми платимо за це податки зі своїх зарплат. Людина, яка не працює і не платить податки, все одно отримає медичні послуги, але чекати доведеться довго. Податки на медицину немалі, ті хто працюють, вочевидь, сплачують «за себе і за того хлопця».
За прогул школи – 50 фунтів в день
Наша донька відвідує невелику державну початкову школу – до 6 класу. Прогулювати не можна. Якщо у дитини щось болить, кілька днів дозволено лишатися вдома, відколи почалася пандемія, можна лишитися вдома довше. Але таке, як в Україні – серед навчального року поїхати на курорт на два тижні, тут неможливо. Наша школа вважається хорошою, а є школи із найвищим рейтингом, куди всі рвуться. І отам дуже строго із відвідуванням. Якщо школа безкоштовна, але дитина прогуляла – батьки платять 40-50 фунтів за день. Якщо обоє батьків працюють, тоді платять удвічі більше за день. Але кожна школа встановлює власні правила.
Невеликі канікули в тутешніх школах бувають практично кожні два місяці, але влітку діти вчаться до кінця липня.
Нам нещодавно прийшов лист зі школи, що відтепер вікна у класах будуть відкриті для кращої вентиляції, тому дітям радять утеплитися, придбати флісові кофти у кольорах школи. Тут у школах, як у Хогвортсі – є окремі факультети чи гуртки, у кожного з них – своя назва і свій колір. Наш колір синій, а гурток зветься Коламба. Це так у всіх британських школах, Джоан Роулінг нічого не вигадала, кожен учень заробляє бали для свого гуртка. Причому, це не лише за успіхи у навчанні, а за доброту, емпатію, людські якості.
До театру – у пуховиках
Британці свого часу назбирали артефактів по всьому світу, тут можна подивитися на шумерські скарби, єгипетських фараонів, чи роботи Моне без жодної оплати. Природничий музей, Національна галерея, інші державні музеї – все безкоштовно. До музеїв пускають з рюкзаками, та навіть з кравчучками.
В театрах також без зайвого пафосу, лондонці сидять у куртках, якихось кожухах (сміється). Ти можеш одягнути сукню, діаманти, зробити макіяж, а поруч сидітимуть люди у пуховиках. Причому, навіть у Королівській опері. Ще у них в театрах можна пити вино прямо і їсти морозиво просто в залі.
Щодо одягу, то мене досі вражає, як діти і дорослі у Лондоні взимку ходять в шортах та футболках. Я не боюся холоду, але ж тут така вологість, що навіть при +5 замерзаєш. А їм у майках добре!
Життя у Лондоні багате щоденними сюрпризами. Можна вийти в магазин і побачити улюбленого актора, який збирає какашки за своїм песиком.
Я постійно зустрічаю Джеймса Нортона, він тут їздить на велику. А ще – Девіда Теннанта (демон Кроулі з «Добрих передвісників), він також живе поблизу. В Річмонді мешкають багато акторів, ніколи не знаєш, кого побачиш на прогулянці.