На цим треба замислитися – чому в день безкоштовного входу в музеї людей більше, ніж зазвичай. Багато відвідувачів пішли в той музей, куди вони не можуть піти в інший день, бо ціна вхідного квитка «кусається». Про це треба подумати, якщо саме зараз ми хочемо стати відкритими, доступними, помічниками в психологічному зціленні людей, – каже Тетяна Сосновська.
Кор. «ВК»: Як збільшити попит на відвідування музеїв національного та місцевого значення, які працюють у Києві?
Тетяна Сосновська: Попит зараз формує дуже багато факторів. І фінансовий, матеріальний фактор попиту серед споживачів культурного продукту зараз не на останньому місці. Якщо ми подивимось на середню заробітну плату по Києву, на те, яка кількість людей у Києві тепер без роботи та виживає лише на державних дотаціях, яка кількість тимчасово-переміщених осіб є в столиці, і порівняємо ціни на вартість культурних послуг, то, мабуть, треба саме музейним осередкам трохи призупинитися у своєму бажанні заробити кошти на вхідних квитках.
Кор. «ВК»: Після повномасштабного вторгнення, і особливо в останній рік значно зріс попит на відвідування театральних вистав, чому в музеях ситуація не аналогічна?
Тетяна Сосновська: Якщо вартість вхідного квитка до музею наближається до вартості квитка театральної вистави, на мою думку, це не зовсім справедливо. Тому що коли я йду на виставу (щоб нікого не образити, називаючи результат їхньої праці культурним продуктом), я купую квиток на культурний продукт, який дуже довго створювався, мав на це великі затрати, у ньому задіяно багато акторів, художників-декораторів, багато обслуговуючого персоналу. І я в тому театральному дійстві перебуваю півтори-дві-дві з половиною години. І йду додому наповненою якимись сенсами, збагаченою духовно.
Але я йду додому не задумуючись про те, що ці кошти, які прийшли в театр за вхідні квитки, це левова частка заробітної плати акторів, які проводили репетиції, вкладали душу і всю енергію на сцені, щоб я пішла під враженнями і ходила під враженням довго.
Я фактично цим дозволяю театру сформувати заробітну плату акторам, яка буде стимулювати працювати акторів далі також, з оплатою праці не мінімальною, а тією, яка їм дозволить певний рівень життя в Києві зберегти.
Коли я йду до музеїв і бачу вартість квитків, яка наближається до тієї, яка є у театрах, я, як багаторічний музейник і людина, яка має здатність аналізувати економічно-фінансові фактори, розумію, що музейні працівники від початку війни отримували повноцінну зарплату. І питання їхньої оплати праці на сталому рівні взяла на себе держава.
Тобто, у вартість квитка ми не вкладаємо кошти на зарплату працівників музеїв. Тут ми вкладаємо кошти, які музей хоче використати для свого розвитку.
Є просте правило – виставити на продаж річ з великим доходом, вона буде продана одна, бо кожна річ коштує не стільки, скільки за неї просять, а стільки, скільки за неї платять. І можна поставити велику маржу і продати 1 продукт, чи 2, чи 3, чи декілька.
А можна маржу поставити меншу, і ціну зробити доступнішою, і на цю меншу доступнішу ціну прореагує велика кількість людей. А як наслідок – дохід від цього проданого культурного продукту значно перевищить той, який ми запропонували за високомаржинальною ціною.
Тобто, якщо мої економічні роздуми перевести на людську мову, то я би сказала, що вартість відвідання музеїв має зараз бути доступною середньостатистичному киянину. Особливо, якщо він хоче відвідати музей з друзями, з родиною, з дітьми. І робити це регулярно.
Читайте також: Завітайте до музеїв у Києві: перелік з двох десятків локацій, аби навідатись у вільну годину
Кор. «ВК»: Більша кількість відвідувачів за доступною ціною сформує пласт людей, які часто ходять до музеїв?..
Тетяна Сосновська: Безумовно, чим частіше людина буде мати бажання відвідати музей, а ще й послухати екскурсію, чим частіше у людини буде виникати це бажання, тим більш духовним наш соціум міський, тим більш затребуваним і самодостатнім себе буде почувати музей.
Якщо говорити про музеї міського підпорядкування, їхня цінова політика більш-менш тримається у розумній ніші. Це звичка ще довоєнна, доковідівська, щоб робити вартість квитка такою, аби вона була загальнодоступною.
Однак, коли ми говоримо про музеї національні, державного підпорядкування – там іноді трапляється, що вартість культурних музейних послуг досягає таких зашкальних сум, що це мене засмучує. Тому що це створює штучний бар’єр між музеєм і споживачем, у якого може виникати бажання цей культурний продукт отримати та насолодитися ним.
Тому б я радила переглянути цю політику саме зараз, коли життя ускладнилося багатьма факторами, в тому числі фінансовими, та не гнатися за доходами у закладах культури, які і так фінансуються повністю державою.
Варто пам’ятати, що нерідко людина стоїть перед вибором, чи їй відвідати музей, де вхідний квиток досить дорогий, чи їй ці кошти спрямувати на підтримку якогось захисника, сусіда, родича або просто знайомого. Якщо людина вибирає друге – підтримати захисника – я цю людину розумію. Якщо вона вибирає перше –це її вибір, і вона на нього також має право.
Моя приятелька не так давно відвідала один з музеїв. І вона каже: «Я залишила 350 гривень, подивилася 3 абсолютно не пов’язаних між собою виставки. Я підтримала музей, але я не зрозуміла, чи мені треба було ці гроші в музеї залишати, чи мені треба було ці кошти спрямувати на щось інше».
Це не поодинокий випадок, коли я почула такі нарікання на вартість квитка. Ще є ж хитрощі, коли окрім вхідного квитка додатково платять за кожну виставку, яку ти дивишся. Ну, даруйте, але треба трохи міру мати…
Але я не чула жодного нарікання щодо вартості квитка на театралізовані вистави, на вистави аматорських театрів. Жодного нарікання не чула. Хоча дуже багато молоді відвідують ці заходи. Молодь також розуміє, що вони тим самим підтримують молодих акторів, талановитих, відомих акторів.
Кор. «ВК»: Вочевидь, і музеї, і театри, нині виконують подібну місію промовляти до людей, втішати, відповідати на запитання, навчати, тільки підходи мають бути різними?..
Тетяна Сосновська: Мене зрозуміють ті, хто працює у бюджетних закладах і систему фінансування своєї зарплати не прив’язують до кількості виставок або кількості відвідувачів. Зрештою, музейні працівники, які від початку війни отримують заробітну плату з бюджету, повинні бути свідомими, що зараз є час, коли оцінка саме їх інтелектуальної праці вимірюється отриманою заробітною платою, тому потрібно сконцентруватися та більше уваги приділити науковій роботі, яка дасть великий резонанс, сплеск і великий позитив іміджу музею, оцінці колекцій артефактів, які ви зберігаєте.
Це не станеться за день, не станеться за два, але хтось зможе (якщо схоче) проаналізувати масив наукових повідомлень наших музейників в публікаціях у наукових журналах закордоном або в Україні, і подивитися, наскільки віддача музейних інтелектуалів-науковців є дієвою і показовою. Я мала таку думку ще до повномасштабного вторгнення:
Музей, який повністю фінансується державою повинен показати результат своєї роботи. Його не можна взяти в руки, не можна потримати, по вазі і по об’єму оцінити, але його можна оцінити по тому резонансу, фідбеку, скільки людей відвідали музей, його інформаційні ресурси, скільки людей про це написало, скільки наукових публікацій з’явилося, скільки разів цитувалися наукові статті музейних працівників.
Є критерії, за якими можна оцінити ефективність і активність музейної та наукової спільноти. Тому що у кожному музеї переважна кількість персоналу – це наукові співробітники, і лише маленька частинка з них організатори виставок та працівники відділів реклами.
Науковий співробітник готує концепт виставки, наукову пропозицію до виставки, але я далека від думки, що цим зайнята вся наукова спільнота, того чи іншого музею. Цим зайнятий співробітник з найближчим колом, яке він обрав – це 3 людини, ну 5, 7, і вони створили неперевершений продукт виставковий, візуальний, і за змістом насичений. І тепер наступне питання – як залучити туди аудиторію?
Кор. «ВК»: І як?..
Тетяна Сосновська: Популяризацією через поширення інформації та через доступність отримання продукту. У Міжнародний день музеїв, коли зазвичай день безкоштовного входу, подивіться фотографії, скільки людей пішло до музеїв. Особливо в ті музеї, де пересічна ціна вхідного квитка досить дорога. Також у Дні Києва зазвичай оголошують безкоштовний вхід до музеїв – принаймні, у комунальних. Чи це буде оголошено у національних музеях цьогоріч, я не знаю. Але цією опцією люди також користуються.
Коли бачимо різке збільшення відвідувачів саме у дні безоплатного входу, це означає, що для людей діє фактор піти до музею з певною думкою про заощадження коштів на якісь інші важливі для людини потреби.
Людина хоче духовно та інтелектуально збагатитися, надихнутися, але цей бар’єр, який створено у вигляді вартості вхідного квитка, людина в ці виключні дні може оминути.
І у музеях, де зазвичай вхідні квитки дешевші та доступні можуть бути засмученими – бо в інших музеях в день безкоштовного відвідування людей багато, а тут – як завжди. Але це лише комплімент: у вас в День музеїв споживачів культурних послуг прийшло як завжди, бо до вас у будь-який день люди можуть прийти, адже ціна доступна. А там, де відкритість, там і виконання культурної місії, і залучення аудиторії, і розвиток, і впливовість – заради яких і працюють музейні установи.
Раніше “ВК” розповідав, які виставки та де можна відвідати безкоштовно не лише у Міжнародний день музеїв та які діють умови вільного входу.