15 жовтня виповнюється 103 роки від дня народження Дмитра Луценка – видатного українського поета-пісняра, Шевченківського лавреата, автора славнозвісних “Києве мій” і “Мамина вишня” (1921-1989).
Народився майбутній поет в мальовничому селі Березова Рудка (нині Полтавська область). З раннього дитинства був зачарований народними піснями, які співали в родині.
“Пам’ятаю себе від маминої пісні, бо щоб не робила, – чи на городі, чи в саду й коли йшла в поле на полоття довжелезних ланок колгоспних буряків, й коли перевтомлена верталася назад, – усе співала бідна трудівниця. Пісня допомагала їй витримувати те каторжне життя.”, – згадував Дмитро Луценко.
Голодомор забрав тата і сестру Яринку. Дивом виживши, Дмитро підлітком вирушив на Донбас, де шахтарював і навчався у гірничо-промисловому технікумі.
Потім були напівголодні студентські роки в Києві. Йому допоміг в житті письменник Іван Микитенко, який у 1937 р. загинув через “український націоналізм”. Дмитра Луценка виключили з комсомолу за зв’язок з “ворогом народу”.
У 1939 р. він був покликаний на військову службу, на кордон з Афганістаном. Був учасником Другої світової війни, дійшов до Берліна, від поранень отримав інвалідність. Після шпиталю повернувся до інституту.
Працював у газетах “Сільські вісті”, “Молодь України”, кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. У 1962 р. вийшла перша збірка поезій “Дарую людям пісню”, яку благословив Володимир Сосюра. З нею Луценка прийняли до Спілки письменників. Тоді ж, у 1962 році, у співавторстві з композитором Ігорем Шамо була написана одна з найвідоміших пісень на слова Луценка “Києве мій”, яка з 2014 року стала офіційним гімном столиці. Спершу Ігор Шамо створив музику, а Дмитро Луценко написав слова. Пісня – гімн Києва народилася за одну ніч. Поет сам був дуже музичним: грав на гітарі і мандоліні.
Шевченківським лауреатом Дмитро Луценко став разом з композитором Ігорем Шамо за пісню “Києве мій” у 1976 р. Гроші від премії переказали до дитячих будинків Києва. За два роки до цього Дмитро Омелянович отримав звання «Заслужений діяч мистецтв України».
У творчому доробку поета – понад десять поетичних збірок. Його твори перекладені багатьма мовами світу.
“В його поезіях безмір тепла і любові до людей, до рідної землі, до історії нашого народу. Його пісні осяяні сонцем, чистотою і совістю поета і, звичайно, безмежною любов’ю до матері – України, а особливо до рідного села Березової Рудки”, – писала філологиня Лідія Луценко.
З майбутньою дружиною Тамарою поет познайомився 8 листопада 1945 р., а за п’ять днів вони одружилися і прожили разом більше чотирьох десятиліть.
Перший інфаркт стався після смерті у неповні 17 років улюбленої дочки Лариси: ще в школі її зіштовхнув зі сходів однокласник, і наслідки падіння через кілька років далися взнаки. Пізніше один за одним пережив іще сім інфарктів, кожного разу повертаючись до поезії. Але був підкошений «мирним атомом» – після виступів перед ліквідаторами наслідків аварії на ЧАЕС уже практично не виходив з лікарні. Помер від восьмого інфаркту 16 січня 1989 року в Києві.
Дружина пережила його на понад тридцять років, увічнюючи пам’ять про нього: продала будинок під Києвом і за ці кошти разом з сином Сергієм видавала книжки, диски, встановила щорічну мистецьку премію. Тамара Іванівна здавала кімнату у своїй квартирі, щоб організовували концерти, допомагала молодим талантам.
У творчому доробку поета – понад десять поетичних збірок. Його твори перекладені багатьма мовами світу. У 2001 році була заснована премія імені Дмитра Луценка, яку вручають найкращим співакам, композиторам, поетам. Ім’ям Дмитра Луценка названа одна з київських вулиць.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.