Антоній першим поселився в печерах, які були за Києвом – тобто за княжою резиденцією Володимира Великого у Берестово, у так званих варязьких печерах. Подію, коли там усамітнився майбутній святий, датують 1013 роком.
«Варязькі печери пов’язані з економічною розбудовою Києва. Вони копалися варягами, щоб класти свої речі. Подібні печери були на Вознесенському спуску (нещодавно їх перевідкрили), на території Китаєвського монастиря, на території Мишоловки, так само Гнилецькі печери на території Києва. А сам Антоній на території Чернігівщини Антонієві печери заклав», – розповідає історик.
Антоній двічі був на святій горі Афон – у центрі православ’я, розташованому на території сучасної Греції, зазначає Олександр Алфьоров:
«Антоній саме звідти приніс монаший спосіб проживання, за яким і була побудована Києво-Печерська Лавра – з цим гуртожитством монашим. Заклав за традиціями Афону на київських пагорбах, і до нього почали приходити його учні. А Київський князь Ізяславич подарував ці землі»
Про Москву в житії Антонія згадується хіба що історія його поховання. Коли сталося чудо: святого хотіли закопати в гробі на території сучасної Росії, однак ледь не згоріли у вогні.
«За згадкою Афанасія Кальнофойського (соборного ченця Києво-Печерської Лаври та українського письменника) тіло Антонія вирішили для погребіння відвезти до Москви. І коли почали копати, гріб уходив, а замість нього бачили, як виходить вогонь і вода одночасно. І це розповідь про те, що отримають московити, коли вони беруть щось з Лаври. Хоч вони багато понабирали в 1930-их роках, коли створювали так звані музейні комплекси», – каже історик.
У Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври зберігаються мощі 79 святих, а в Дальніх – 49, їхня діяльність та життя практично ніяк не пов’язані з Московією, зазначає Алфьоров.
Нагадаємо, в ПЦУ заявляють, що РПЦ (МП) окупувала Києво-Печерську лавру у XVII столітті.