Організаторами акції виступили Українська студентська спілка, яку тоді очолював Олесь Доній, та Студентське братство Львова (Маркіян Іващишин). Також серед координаторів акції були Олег Тягнибок і В'ячеслав Кириленко. Студентство зі Сходу України представляв Олег Барков – керівник УСС Дніпродзержинська.
Група студентів, переважно з київських та львівських вишів, висунула політичні вимоги:
- дострокове припинення повноваження Верховної Ради України та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року;
- відставка голови Ради Міністрів України Віталія Масола;
- прийняття закону про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ;
- недопущення підписання нового Союзного договору;
- повернення в Україну солдатів, які проходять строкову службу за межами держави, і забезпечення проходження служби на території республіки юнакам подальших призовів.
За кілька днів наметове містечко розрослося до кількох сотень його постійних мешканців та кількох тисяч тих, хто щодня збирався на Майдані. До протестувальників приєдналися студенти з інших вишів, молодь підтримали кияни. Переломним стало 15 жовтня, коли в Києві було оголошено загальний студентський страйк і студенти почали захоплювати приміщення вишів.
До Верховної Ради були запрошені лідери акції. Позицію студентів із трибуни парламенту озвучив Олесь Доній. Після численних дискусій 17 жовтня Верховна Рада 314 голосами «за» ухвалила рішення частково задовольнити вимоги студентів.
Студентське голодування в Києві з політичними вимогами стало шоком не лише для України, а й для всього тодішнього Радянського Союзу. Акція завершилася частковою перемогою: відставкою тодішнього прем’єра Вітольда Фокіна (того самого, якого днями вивели зі ТКГ), що був призначений на місце Віталія Масола, та обіцянками кардинальних змін від Леоніда Кучми, який став новим прем’єр-міністром. Однак і ці обіцянки не були реалізовані повною мірою.
Єдина акція в історії України, коли відбувся загальний студентський страйк (Київ, Львів, інші міста). Єдиний Майдан, коли молодь була не лише на барикадах, а самостійно вигадала акцію , організувала, керувала акцією і її ж завершила. Велика перемога на шляху до Незалежності і Свободи. Водночас- втрачений шанс для країни. Бо контреліта(Народний Рух і Народна Рада) злякалися головної нашої вимоги- перевиборів. Україна могла тоді піти успішним шляхом країн Центральної Європи. Але нас не дослухалися. Ми тоді досягли максимуму- після "Студентської Революції на граніті" і суспільство , і навіть влада, усвідомили, що Незалежність України відбудеться. Та Україна так і не стала місцем щастя для своїх громадян. Тому- "Студентська революція на граніті"- не лише "перемога", а й "втрачений шанс", - написав сьогодні Олесь Доній у Facebook.
Погляньте архівні фото того часу:
