Світлинами поділилися у спільноті Клуб Корінного Киянина
До будівництва дніпровських водосховищ (Київського, 1966 р. та Канівського, 1976 р.) понижену частину території Києва (Поділ, Оболонь, Труханів острів, Лівобережжя, Корчувате) затоплювало під час великих весняних повеней на Дніпрі (зокрема, 1931 та 1970 років).
Відомі повені на Дніпрі в районі Києва були зафіксовані у 1845, 1877, 1895, 1908, 1931 роках. Найбільша повінь в історії Києва сталася у травні 1931 року : тоді затопило Поділ і село на Трухановому острові (знищене німцями в 1943 році). Рибальський півострів перетворився на острів.
Історики пишуть, що передумови до небувалого розливу Дніпра складалися задовго до катастрофи. Відомо, що ще у серпні-жовтні 1930 року в басейні Дніпра йшли проливні дощі, так що середня норма опадів була перевищена де на 40, а де і на 80 відсотків. У результаті ґрунт був гранично зволожений. Але вже у грудні вдарили сильні морози (до мінус 25 градусів), і це призвело до глибокого промерзання ґрунту. Потім, вже у 1931-му, намело снігу в півтора-два рази понад звичайну норму. Проте відлига, що почалася в середині квітня, ще не віщувала лиха, оскільки температура повітря спочатку трималася на рівні двох-трьох градусів вище нуля. Метеорологи прогнозували помірний розлив Дніпра.
2 травня 1931 року зафіксовано максимальний рівень води — 97,73 м над рівнем моря Балтійської системи (мінімальний — 88,7 м, тобто зафіксована амплітуда води у Дніпрі складає 9 м).
Починаючи з 3 травня 1931 року повінь пішла на спад. Відчайдушні зусилля киян дозволили відстояти найвідповідальніші об’єкти. Але все ж шкода була дуже великою. Досить сказати, що на затопленій території було пошкоджено 317 житлових будинків. Довелося терміново переселити 6 тисяч жителів.
