Писати Рильський почав рано – перший його вірш був опублікований уже в 1907 році, а за три роки побачила світ дебютна збірка «На білих островах». Перша книга Максима Рильського з’явилася друком, коли авторові ледве виповнилося 15 років. Була це тоненька збірочка юнацьких поезій із замріяною назвою «На білих островах».
У 1915–1918 роках Максим навчався на медичному факультеті КНУ, згодом на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але через події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.
Був учнем Миколи Лисенка. Окрім поетичного таланту, Максим Рильський вирізнявся також значними музичними й акторськими здібностями. У юності він мав нагоду познайомитися з корифеями українського театру – М. Садовським і М. Заньковецькою. Згодом разом із братами він активно працював у драматичному гуртку, віддаючи цьому заняттю багато енергії та натхнення. М. Лисенко особисто давав йому уроки музики, і пізніше, за свідченням очевидців, поет став неперевершеним імпровізатором.
У 1920-х став одним із наймолодших членів когорти київських поетів-неокласиків, до якого входили Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Дмитро Загул, Павло Филипович, які пізніше були репресовані й розстріляні.
Попри весь іконостас нагород та лавреатських відзнак, яким ощасливила поета радянська влада, він до кінця лишився для неї «надзвичайно небезпечною особою». Ба більше – його життя не раз висіло на волосинці, а Олесь Гончар свого часу назвав Рильського та його колег по перу «поетами недостріляного Відродження».
Не так давно з документів КГБ СРСР стало відомо, що в 1945 році репресивно-каральна система планувала вбивство Максима Рильського руками своєї агентури, сконцентрованої в інспірованій організації під виглядом ОУН. В кабінетах НКГБ на було виготовлено «відкритий лист» до Рильського, де його називали «справжнім зразком українського запроданства». Планувалося вбити двох зайців: усунути поета і вчинити черговий погром «невгодних» під виглядом причетності до вигаданого «тимчасового проводу східноукраїнських земель». За іронією долі викрила і знешкодила «перевертнів» Служба Безпеки крайового проводу ОУН в Луцьку.
Лишається тільки дивуватися тій творчій спадщині, яку попри все, лишив по собі Максим Тадейович. 35 поетичних збірок, понад чверть мільйона поетичних рядків перекладів (Максим Тадейович перекладав із понад 20 мов!), серед яких – поема Міцкевича «Пан Тадеуш», французька поезія, кілька книжок наукових статей, редагування великої кількості поетичних та етнографічних видань – це далеко не все, що міг би зробити Рильський за інших обставин.
За матеріалами Український інститут національної пам’яті та КНУ Шевченка