101 рік тому, 9 січня, в Тбілісі народився Сергій Параджанов – геніальний вірменський і український кінорежисер, сценарист, художник (1924-1990).
Він жив у радянську епоху, але ніколи їй не належав за своїми переконаннями. Його називали генієм митці кіно зі світовими іменами. Сам про себе казав, що він “вірменин, який народився у Тбілісі і сидів у російській в’язниці за український націоналізм”.
Міжнародне визнання прийшло до нього після екранізації в 1964 р. повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Фільм здобув 39 нагород і 24 Гран-прі міжнародних фестивалів, увійшовши за кількістю нагород до Книги рекордів Гіннесса. Режисер-вірменин створив кінематографічний пам`ятник гуцульській культурі.
Він славився ексцентричними витівками, розіграшами, скандалами. Про нього говорили, що він міг подарувати незнайомій людині річ музейного рівня і притягти додому іржаве велосипедне колесо. Потім усе йшло в справу – в колажі, ескізи костюмів, фільми.
Сергій Параджанов усе життя робив колажі і особливо багато в ті роки, коли йому не давали знімати. Він називав їх спресованими фільмами.
У 1987 р. Сергій Параджанов на виставці Ів Сен Лорана в Ленінграді познайомився з кутюр’є. Дружба двох геніїв овіяна легендами – за однією з версій, кутюр’є не мав ані найменшого уявлення про те, хто такий Параджанов, за іншою – вражений красою костюмів фільму Параджанова “Колір граната”, побаченого в Парижі, сам попросив режисера намалювати для нього два ескізи. Параджанов за одну ніч намалював для нього цілий альбом, який зараз зберігається в Музеї Ів Сен Лорана в Парижі.
За півроку до смерті, 27 лютого 1990 р., Сергію Параджанову було присвоєно звання народного артиста Української РСР, а в 1991 р. – Національну премію України імені Тараса Шевченка як режисеру-постановнику фільму “Тіні забутих предків” майже тридцятирічної давнини.
“Час великодушний і справедливий – він очищає пам’ять, знімає наклепи та образи з засуджених, воскрешає забутих, судить неправедних.”, – Сергій Параджанов.